Навчилась мовчати? Нарешті!Тепер ти правиш світом.
Ти сама встановлюєш правила, денного світла не бачиш.
Твоя сутність давно повстала з попелу, вітрами омита.
Біль твій чути здаля хоч ти тисячу років не плачеш.
Ти боїшся ритму. Ми без одягу. До чого тут танець?
Рухи твої скуті жалобою, наче ланцюгами раби на ринку.
Коли нарешті дозволиш собі бути щасливою рано вранці,
Знесилено відкинутись на груди тому хто плете з тебе павутинки...
Що ж ти побачила у березні? Свою задавнену карму люту?
Піснями це уже не лікується. Пізно. Маєш розуміти.
Після його сильного дотику вдихаєш повітря наче отруту ..
Хочеш померти хоча б на хвильку для того щоб спочити.
Ти сьогодні розчинилась у вічності. Прийми вітання.
Нарешті зрозуміла що щастя можливе і без нього.
Але ж згадуєш його, правда? Долоні пітніють від бажання.
Знову гра без слів по колу. Шість ранку. Очі відкрила. Нікого...