Я закохалася у чудовисько, у жорстокого страшного звіра.
Подарувала йому своє серце, а він розтоптав мої мрії.
Ти в душу мою безстидно плював. Казав, що це злива.
А я сліпо вірила твоїм словам і чекала дива.
Посадив мене в клітку страшну, недавав мені слова
Я там тихо в куточку гнию і щиро питаю у Бога:
Чому, Ти мене так покарав? Чому скажи, я не знаю?
Та Він у відповідь теж мовчав, не промовив мені ні слова.
Я закохалася у чудовисько, напевне я це заслужила.
Забути про рідних, друзів, близьких. Перестати вірити в Бога.
Тепер я навіть не живу, тепер я просто існую.
І тільки мрію, що скоро помру. Бо серця свого вже не чую.
