А Час іще той кумедник. Здається, скоса дивиться на мене, примруживши очі й вишкіривши зуби, і говорить: "То що, вб'єш мене, принесеш в жертву на догоду тій Жаданій Миті, переведеш нінащо, тиняючись по кутках?
О, як хочеться, Часе, тебе вбити, щоб ти пропав зовсім, щоб ось зараз настав той день, та година- та Жадана Мить!
І хочеться тупо сидіти, дивлячись на небо, і мріяти; або лежати, заплющивши очі, і думати про те, що буде.
Але... легше за все вбити. Та будучи засліпленою одним бажанням, можна убити інше - щось дуже-дуже дороге...
Отже, я не вб'ю тебе, Часе, не принесу в жертву, а пересилюючи себе, йду робити щось корисне, поки не настане та Жадана Мить.