Я – дивак, що весь вік без вагання
Видихався щоночі від втіх, –
Я доводив жінок до ридання,
Поцілунками пестячи їх.
Я вмирав од напасті й жадоби,
І згорав терпеливо до тла, –
Хоч хрустіли лякливо суглоби,
Як у вузол сплітались тіла.
І сусідок, і добрих знайомих
Не гнітив невідкладністю справ, –
Не дивився на час, а про втому
Ще учора нічого не знав.
А тепер захворів чи збайдужів,
Бо думки вже та дії не ті, –
В місті квітнуть сусідки, мов ружі, –
Пирії на городі густі…
Віктор Кучерук
Ех, було... Вже й тепер не згадаю,
Як щоночі вмлівав від утіх.
Жіночок, прижиттєво, до Раю
На екскурсію вивести міг!
І не те - надривався я щоби,
За пристойності меж не ступав.
Та лякливо хрустіли суглоби
Від моїх чудернацьких забав.
Де тепер ті сусідки, знайомі,
Тані, Валі, Таїси й те. де. ?..
Про утіхи колишні лиш спомин
Десь колись в пирії забреде.