Колись, неодмінно, Ти рядки ці сама прочитаєш.
Звичайно, тоді я ще буду натхненно писати!
Й, звичайно, вмостившись ось так на колінах у тата,
мереживо слів - сторінками видань - прогортаєш.
Й, напевне, в уяві дитячій постануть картини,
які не дано, в ті роки, до кінця зрозуміти.
Безтурботні-бо, дійсно, повинні ще бути діти,
та тільки не Ти... Ти пірнатимеш в справжні глибини.
І пізнаєш мотив, що ховається там - між рядками.
І поглянеш на тата дорослими зовсім очима.
Не в химерних словах причаїлася справжня причина,
а в частинці душі, що тобі передалась від мами.
Пригорнешся до батька, й наповниться дім кольорами.
Він, тамуючи сльози, захова у волоссі обличчя...
Сіра кішка, в ногах, мабуть теж від тепла замурличе.
й повисне в повітрі щось, таке особливе, між вами...