Цьотка Гані, жи в селі, тігнула під сотку:
Мала сина, штири внуки і невістку Влодку.
Із невістков, як з невістков- як кажда свекруха:
Всяко було їм в життю, навіть в'єли вуха.
Сина ліпшого не було на всім білім світі,
І вонукам догоджала- взуті та одіті.
Інститути покінчили, ві Львові пануют,
Рідко в село приїзджают, та бабцю шануют.
Їден день стара прислабла, злігла, зеленіла-
Аби наші цьоці Гані вмирати не хтіла.
Акушерка, жи в селі, тиск старій пильнує,
Каже: - Пульс уже слабий, майже го не чує.
За якийсь час каже: - Вже стара сі скінчила,
Купа літ юш за плечима, юш своє віджила.
Вмили стару, спорядили, катафельок роблют,
Всі заводіт, гірко плачут, священник приходив.
Відлежала цьотка ніч... на рані ховати,
Обід ладєт- вісілє, аби сі змагати.
Заспівали "Вічна пам'ять "- цьотка вочи вперла,
Люди з хати повтікали, невістка завмерла.
Сіла стара на столі, всьо сі обдивила:
- Дай ти Боже, невістонько, аби с довго жила.
Більше сутки їм не їла... до псячої мами-
Йди до кухні, принеси, мені макарани.
Добре маслом помасти, би легче ковтати,
Ну а потім можна буде, із Богом, вмирати.