Народилася я в Україні,
Навесні, в час, коли усе квітне.
Та чому ж все змінилося нині?
І життя не таке вже й привітне.
Стало холодно. Квіти зав'яли.
Сонце з неба не хоче світити.
Україно, а ми ж не бажали
Власну кров тобі в ноги пролити.
Я молюся до Бога - не чує,
Я благаю, до болю у грудях.
Але всі молитви мої - всує,
Адже попіл прокляття на людях.
Стільки сталось всього. Стільки горя
Довелось нам усім пережити.
Море крові пролилось за волю...
Скільки ще доведеться пролити?!!
...
Я звертаюсь до тих, хто у Раді,
Хоч і знаю - звертатись даремно.
Ви, напевно, щасливі.
Ви раді,
Що у Ваших домівках не "темно"?
Що у Ваших кишенях не пусто?
Що у Ваших родинах все добре?
Ваше серце від криги не лусне!
Не торкне його людськеє горе.
І немає, до кого звертатись.
Безнадійно дзвенить порожнеча...
Але знаю, не можна здаватись!
Ще не пізно. Не скоро ще вечір...
Ще не вмерли ні Слава, ні Воля!
І ніколи вони не загинуть!
... І чекатиме нас світла доля,
І щаслива, і вільна Країна!
Бог нас усіх чує і хоче наблизити до себе. Тому посилає випробування. Бо давно вже віру вигнано з нашого життя.Не віра - лише імітація..Все буде добре! Вірш торкає струни душі.
