Йде війна, важкою кров'ю дістається воля,
Що ж панове - козаченьки така наша доля.
Кличе ненька - Україна її захистити,
Бо не може рідна мати у неволі жити.
Хоче наволоч ординська нею володіти,
Щоб навік рабами стали її вільні діти.
Щоб в ярмі вони родились, у ярмі вмирали,
Та своїми діточками Орду годували.
Щоби їх в ординську віру потім навертати,
Щоб вони допомагали мати катувати.
Та вже годі! Руки вільних тягнуться до зброї,
Л'ється, л'ється кров ворожа в лютому двобої.
Бо за нами свята правда, з нами дух козацький,
До кривавої, до помсти поклик гайдамацький
І не буде вже прощення за роки знущання,
За усі невинні жертви, за усі страждання.
За криваву ціну волі і за кров героїв,
Сплатиш ти за все, ординцю, тяжкою бідою,
У своїй, у власній хаті, сльозами і кров'ю,
Захлинешся в "русськім мирі" "братньою любов'ю".
Ю. Брайтон
Народний бойовий дух у кожнім слові вашого твору. Слава Україні! 
