Блукають містом сірі пальта,
І небо лине до землі,
Обійми мерзлого асфальту
Йому, здається, замалі...
А він блищить... Не від вологи -
Сьогодні не було дощів,
А вкрили блискітки дороги
Від недописаних віршів,
Які не стали діамантом,
Які розбились на шматки,
Які не склав до купи автор
І у рядки, і у думки.
А може, автора то сльози,
І так тому асфальт блищить,
Вони застигли на морозі
Та віддзеркалюють блакить...
Кому уламки? "Ні, не треба -
В руках розтане льод умить!.."
Вони потрібні лише небу,
Щоб в зорі їх перетворить...
Ваша школа, Олено . Добре, що хоч плагіатом не пахне . Чи трохи є? Кращій вучень той, хто дослівно повторить за викладачем... А вірші... подописуємо, аби вони не загубилися . Біда, коли готові зникають, є в мене такий, вже місяць шукаю . Дякую Вам, Олено, завжди радий Вам .
Гарно і сумно... В кожного з нас вистачає таких недописаних віршів... Але я собі завше кажу, що коли щось не дописалося, не склалося - то мабуть немає за чим шкодувати... Це я себе так підбадьорюю
Гарний вiрш, Ярославе. Точно ви пiдмiтили цi моменти. А могли б стати i справжнiми поетичними перлинами, якби з'явилися у потрiбному мiсцi i в потрiбний час.
Тiльки от слово "друзки" - хоч часто i кажуть з наголосом на останньому складi, але все-таки правильнiше наголос тут буде саме на першому складi - "дрУзки".