Мені необхідне літо, щоб стікати потом,
ностальгувати за опалим листям
і серцем покритим льодом.
Пити холодну колу і одразу ж лікувати горло.
Фліртуючи підморгувати доктору,
який закінчив медінститут із двома
червоними дипломами,
він єдиний, хто виходить на чергування у суботу.
Висунувши язика і кажучи «е-е-е”,
я з нетерпінням чекаю на зиму,
з її розтопленими снігами,
коли від сніговика лишається лиш морквина,
а від наших палких стосунків докори у спину —
це не моя провина.
В такому разі, чувак, і не моя також.
Ти ж пам`ятаєш із курсу психології,
що у сім`ї, де жінка почуває себе нещасною,
усі по замовчуванню стають монстрами,
яким не до вподоби, коли надворі осінь
дивує оточуючих своїми дарами.
Вони норовлять їх без дозволу одібрати
і плюнути в душу дощем із хмари.
Що тоді накажеш нам із осіню золотою
робити із твоїми вибаченнями?
Адже, якраз після них і стає образливо.
От саме зараз образа не пасує
до мого весняно-творчого настрою,
коли пускають бруньки нові ідеї,
без сумніву геніальні.
І поки я ношусь з їх значущістю,
ні на крок не наблизившись до втілення,
весна неохоче передає літу
естафетну паличку,
на яку насаджено дві кульки морозива
плодово-ягідного.
А в реєстратурі запитують мій рік народження,
щоб виписати талончик на прийом до отоларинголога.