Розриваються душі від вибухів,
Розсипаються вічні уламки
І ця смерть розбавляється вибором:
«Залишити в собі, чи на ґанку?»
Чи на сірій, самотній землі
Або в брудному вихлопі газів,
Бо повітря немає вже, ні;
Як у серця немає закоханих м'язів…
Залишити б ось тут на столі
Свій маленький уламок щастя,
А ще, твій так придивився мені,
Адже, твій моєму болю по масті…
Я дивлюсь на нього щоночі,
Боюсь взяти, а раптом впаде..?
Цей колючий уламок того, що говорять дивлячись в очі.
Цей приємний шматочок, що доповнить мене…
І так складно це передати,
Знаєш, є щось в твоїх проблемах…
Та є щось у моїх втратах,
Що робить придурка з мене.
І я не можу вже відчувати хоч щось,
Я не вмію кохати…
І, як ти, не знаю, що таке: «Любити когось
Без втрати»!?
І так було донині;
Я так думав і, буцімто, жив…
Доки не побачив у іншій людині
Уламок того, що сам пережив...
