Кроваве й дике поле терном поросло,
А ти ступаєш повз загублені життя.
Ошмаття тіл чорне воро́ння рознесло,
Покинувши героїв в небуття.
Життя на карб за волю віддали
І спочивають тихим й вічним сном.
У фоліанти впишуть ідеали,
Чиї тіла дрімають поміж еустом.
Лиш вітер із холодного кришталю
Пестить непорушні форми ночі
І виє від свого страшного жалю:
"Чом рано так вони спустили очі?"
О біла шкіра, ніжніша за шифон,
Рознесена замерзлою землею.
Кістки, що точить їх Грифон
Ніхто не покладе до мавзолею.
І мрамору на всіх їх не знайдуть,
Лише в могилах з власних лат полишуть.
Крізь них руді троянджи проростуть,
А люди лиш в літописи запишуть.
Обагряли руки кров'ю, а за що?
За волю - так їм всім сказали,
Хоч битись було зовсім за ніщо,
І від пустого лицарські тіла лягали...
...Залізом й сталлю чахне срібне небо,
А ти єдиний ступаєш повз життя.
Воно тепер твоє останнє гебо,
За яке ти просиш каяття.
Спасибі Вам 
