Ех, літа, мої літа...
Пам’ять в гості приліта.
Уночі мене тривожить –
Очі росами воложить.
Кущ калини розквіта,
Мама знову молода.
Батько сходить із портрета,
Одяга свого кашкета.
Я біжу йому навстріч –
Стрічки в кісках навсібіч.
В татка - лагідна усмішка,
В мене суму – ані трішки.
Смикаю кота за хвіст,
Після міряю свій ріст.
В радості усі, бо мірка
Дістає до чверть одвірка.
Отже в школу хочу йти,
Татко просить підрости.
Мама вийшла вже на ганок,
Щоб покликать на сніданок...
Як хотілося б мені
Повернутись у ті дні:
Сонцеокі, особливі,
Безтурботні, галасливі!
Щоб піснями дім дзвенів
У яснім Чигирині.
А дівча на ймення Ліда
Зовсім прикрощів не звіда!
Ой літа мої літа–
Яблуневе літечко.
Коси плута сивина,
Стигне в полі житечко.
Я волосся пофарбую
І гайну отавами,
Як в дитинстві пробіжуся
Росяними травами.
Ой літа мої літа,
Яблуневе літечко.
Хоч на трішечки мені
Впасти в свіже житечко.
Як хотілося б мені
Повернутись у ті дні:
Сонцеокі, особливі,
Безтурботні, галасливі!
Щоб піснями дім дзвенів
У яснім Чигирині.
А дівча на ймення Ліда
Зовсім прикрощів не звіда! Я теж хотіла би, але... Гарно, чуттєво.
Так, частенько згадується дитинство.
У кожного воно було своє, таки ж сонячне. Але повертається тільки у снах. А я оце писала і зітхала,зітхала, бо саме в ці грудневі дні - день пам'яті батька.
Дякую, пані Людмило,за розуміння, бо кожне з нас згадує своє дитинство, а то й бачимо у снах. А життя хай продовжується! Ще я хотіла сказати, що ми з Вами зустрілися у ВІСНИКУ і я вже прочитала Ваш вірш "Добре жити з родиною." Гарний вірш! А мій -на 31стор."Сонячні паростки".
Так! Всім іноді хочеться повернутись в безтурботне дитинство, особливо, коли вже немає батьків. І ти вже розумієш, що не можеш не тільки в нього повернутись, але й поїхати до найрідніших людей.