Хай розіпнуте ліжко те диха на мене спокоєм.
І той чай недопитий ще зранку дає мені хміль.
Я пишу щось, бо хочу??? Хай це виглядає запоєм!
Я пишу, бо у цьому, повірте, смак свій.
Он та муха, що сипле ті хрипчасті звуки,
Є для когось звичайна, нудна, божевільна, готова вас з світу зігнать!
А для мене в цю мить – це ридання її від розпуки,
Адже шибка віконна не дасть з вітром вволю їй вже політать.
Хай для когось тепло, що дарує нам Сонце з небес -
Це нестерпна жара, від якої так хочеться пити.
Та зв́язок це. Погляньте! Гармонія! Це треба ж!
Через сонце так воду навчитись любити.
Хай для когось цей дощ благодать, а для іншого - змочене сіно.
Хай вже так. Нас багато, а небо для кожного з нас лиш одне.
Треба вчитись в поганому бачити лише позитивне!
І тоді кращим чином життя все піде.
Ви відчините вікна, щоб випустить змучену муху,
І піде на вас дощ у липневу нестерпну жару!
Ти нарешті розправ свої скошені крила – і захочеш відразу злетіти!
Не тримайся за будні, аби гордо сказать: «Я ЖИВУ, ЙО-МА-ЙО! Я ЖИ-ВУ!»
