Ранкові зорі розганяють сни.
Безликий люд пірнувши у турботи,
ледь виповзає підкоряти світ,
натішившись пороками достоту.
Метро, трамваї, потяги, таксі -
везуть врізнобіч онімівші душі.
Дрімоту вулиці пробуджують дощі,
без сорому краплини лізуть в очі.
Під парасолі заховалась дітвора,
відверто прагнучи не їхати до школи.
Бабуся, визираючи з вікна,
перебирає тисячі історій.
Пожовкле листя обійма граніт,
принишклий під ступнями пішоходів,
а шепіт вітру підійма в політ
розгублені думки мелодій.
Ритмічний постук потягів метро
та аромати кави на пероні.
Асфальт доріг заполонив струмок
зі сліз дощу, що сиплються в долоні.
Осінні ранки заповзли в життя,
розфарбувавши будні різнобарв'ям.
Мрійливий настрій, спогади та чай,
прийшли на зміну літнім чарам.