Байдуже, як на годиннику розташовані стрілки,
ти завжди знаходишся у певній точці часу,
який нікуди не йде і ти нерухомо
лишаєшся на місці,
лиш ноги злегка пританцьовують,
ніби відчуваючи, що створені для чогось більшого.
Усе буття приходить до тебе саме собою,
приносячи скромні дари, не тільки
золото, смирну і ладан,
але й віру у те, що ти зробиш цей світ кращим.
І вона зернятком проникає у глибини свідомості,
що ще тільки вчиться розрізняти
власне і асимільоване.
Зеленими пагонами проростатиме
крізь анальні отвори твоїх численних іпостась,
які ненавидять одна одну, ведучи війну,
замість діалогу.
Буйно цвістиме, милуючи очі,
що мають можливість сприймати усі
кольори веселки, але навчившись судити,
інтерпретують та сортують на чорне і біле.
Плоди не заставлять себе довго чекати,
ти поїдатимеш їх жадібно, навіть
не витираючи сік із підборіддя,
ігноруючи те, що вони заборонені та
зовсім не смачні.
Кидатимеш недоїдки собі під ноги,
які поросли щільною корою і вже не
вловлюють ритму танцю
І так, наче недостатньо станцій страждальних,
відчуваєш, як пальці пустили глибокі
коріння під землю, де слизькі черви
лоскотатимуть твої колишні п'яти.
Така плата за віру у те, що зміниш на краще
той світ, у якому не існує ступенів порівняння.
