Я люблю тебе – я не можу тебе не любити.
Не винуй ні зірок, ні мрій – вони сюди непричетні.
Я збиралася перестати – бо в ночі є теж ліміти,
І у серця є теж ліміт – вже вичерпаний, хоч невичерпний.
Отже, як там мені казали? «Рухайся далі»
«Відпусти його, це новий етап» (чи епоха?...)
І коли зупинилися дні, і снитися сни перестали,
Я сказала собі – я тебе не люблю нітрохи.
Зрештою, нащо мені ти? Ми з різних світів, як тіні,
В нас шляхи, що не перетнуться, розмови, яких не буде,
Я тебе не люблю. Ми нічого собі не винні,
І якщо так по суті – ми чужі незнайомі люди.
І як тільки я це скажу собі, гордо і вільно,
І спинаюся на крило, набираючи в груди неба,
Ти приходиш – і я, мов причинна, чи то божевільна,
П’ю твій голос – і крил мені більше не треба.
Не довіряй мені серця – я не посмію торкнути,
Не озивайся до мене – я тебе не потривожу.
Можеш мене розбити в друзки, можеш забути,
Та не проси розлюбити – бо я все одно не зможу.
22-23.1.2018
дякую 
