Моя земля зігнулась додолу від болю, -
Немає сил на війну страшну дивитись,
Як їй, день за днем, цвіт нації молодої
Доводиться у трунах хоронити.
Ті хлопці-герої справжні діти народу,
Вони ж були брати чиїсь, батьки й сини.
Що душу і тіло віддалИ за свободу, -
Не злякалися піти у руки війни.
Моя земля зігнулась додолу від болю, -
Їй болять спалені й розгромлені міста,
Болять навічно згублені війною долі,
Й безкраї поля, де не квітують жита.
Моя земля гіркими ридає сльозами -
“Боже, скільки ще хрест мені цей нести?!
Коли вчиниш суд справедливий над катами,
Що мене продали, а мали берегти?
Коли Ти будеш нашого «брата» судити,
Який із розгону віткнув у спину ніж?
Скажи мені, як далі із цим болем жити,
Доки хоронитиму полеглих синів?!
А як мені посміти поглянути в очі
Їх дітям і матерям осиротілим?
Коли навіть ті синочки жити не хочуть,
Хто із лап війни повернувся вцілілим…
Небесний Мій Отче, я не прошу багато,
Лише молю - Ти справедливість віднови.
Вижени із краю того клятого ката,
А мені волю і цвіт весняний верни.
Хай спалені оживуть-відродяться міста,
Нехай загояться отримані рани.
Хай прийде вже довгождана пора золота,
Коли вкраїнці господарями стануть!
26.10.2016 р.
Руслана Ставнічук (с)