́Малює сонце диво ранок,
Що так милує душу й зір.
Збира меди бджола у дзбанок
Із світу того, що між гір.
А він, неначе вишиванка,
На тім лляному полотні.
Неначе пісня колисанка,
Як казка в маминім вікні.
Земля з очима неба в житі,
Смереки тягнуться увись.
У неповторній часу миті
Волошки з небом обнялись.
Ота гора – найкраща в світі.
В підніжжі - плетиво доріг.
Буттю і вічності відкритий
Святий той батьківський поріг.
Санскрит свій Світовидець пише
Про все що буде і було.
І Ятробог між гір колише
Те рідне батьківське село.
Світовидець –у давніх українців бог- творець усіх речей на землі
Ятробог – у давніх українців бог ранкової зорі.
