Чотири роки, наче одна мить,
вони пройшли, пробігли, пролетіли...
У грудях серце птахом тріпотить
злетіти хоче, рветься що є сили.
Адже не страшно вже летіти вам,
ви знань набрались й мудрості чимало,
Пустились рук і вчительки і мам,
такі сміливі й самостійні стали.
А ви згадайте як не так давно
прийшли до класу ви такі маленькі...
Таким широким здалося вікно
й чомусь важкими рюкзаки новенькі.
Вам завеликими були парти,
й високо (надто вже) висіла дошка,
всі одинакові були букви
а ви - кумедні й несміливі трошки
Минали дні... під вчительки крило,
немов до мами, ви чимдуж летіли
знання і мудрість й ласки джерело
в Оксані Володимирівні ви відкрили.
Секрети стали спільні - не свої,
а з ними легшали складні задачі
та й вчились запросто усі вірші
і переносились разом невдачі.
Шановна наша, мила, дорога!
Ми щиро вдячні за невтомну працю,
за ваші теплі, золоті слова,
які лилися у серця гарячі.
За довгі ночі у думках без сну,
якщо хтось раптом засмутив недумно...
Несіть же й далі школярам весну,
хоча сьогодні, мабуть, теж Вам сумно.
Хай Бог опікою огорне Вас,
Марія-Діва шле благословення,
щоб вогник радості в очах не згас,
а учні й далі щоб були натхненням.