Їй подарували веселкову квітку,
Ту що мала силу навесні та влітку,
Восени та взимку, з вечора до рання,
Кожною пелюсткою виконать бажання.
Щоб то забажати? - думає панянка,
Випита у роздумах кави філіжанка.
Захотіла подружкам добре втерти носа,
Що дивились зверхньо, дехто навіть зкоса.
І летить пелюстка вже у ту ж хвилину:
Хочу бути справжньому принцу за дружину!
Опинилась миттю у якімсь палаці,
Перепало щастячко нашій небораці.
Все то там за звичаєм, все по етикету.
В спеку була запхана у якусь карету,
Там не стань, туди не глянь, муляє тіара.
Ще й свекруха-королева чорна ніби хмара.
Цілуватись лізе принц до неї у губи,
Він звичайно чоловік, та такий нелюбий!
Скасувала те бажання, кинула корону.
Бо як серце не кохає, то не хоче трону...
Знов на кухні, знову кава, мінус дві пелюстки,
На роботі узяла тижнів два відпустки.
Промайнуло: Щось у мене замала зарплата!
Хочу буть як олігархи вельми я багата.
І посипалися євро, долари та гривні,
Прокидається зрання, ще дрімають півні.
Бо доводиться крутитись як в окропі мусі,
І завжди тримати руку в бізнеса на пульсі.
Ще і кляті конкуренти шастають під бокам,
Тут підставлять, там одурять не мигнеш і оком.
Ну його оту халепу, зморшки та безсоння...
Поливати старий фікус йде до підвіконня,
Залишилось три пелюстки... Не відчула лиха,
Побажати ще б чого, аби була втіха?
Може слави? Точно слави! Щоб усім відома!
Побажала... І сидить ніби бранка вдома,
Щільно затуля навколо жалюзі, порт'єри,
Бо шпигують скрізь за нею фоторепортери.
Що пила, куди ходила, кому підморгнула,
Все напише жовта преса, навіть коли чхнула.
Йде неквапом у задумі, знову скасування,
Різні боки як медалі мають ті бажання.
Раптом чує недалечко, хлипа хтось тихенько,
Глянула хлоп'я мале, підійшла близенько.
Сповнилась душа жалю, аж по самі вінця,
Позбивало те дитя лікті та колінця.
Не сумуй, дивись що маю, виправим це діло
Відривай та побажай щоб вже не боліло.
Чарівна оця пелюстка, хоч вже і остання,
Виконати може швидко будь-яке бажання.
І почула вона мову з вуст дитячих щиру:
Якщо будь-яке бажання, я бажаю миру!
Щоб у злагоді навчились люди в світі жити.
А колінця заживуть, можна потерпіти.
Відродилася тоді квітка веселкова,
Безкорисливе добро - то чудес основа.
Не відчути щоб навколо розпачу та пустки,
Не марнуймо на ніщо наших душ пелюстки...
Основа вірша казка "Цветик-семицветик"
Валентина Катаєва.
Гарнi рядки, Iрин Ко. Це точно, у багатьох так подii часто розгортаються. Як кажуть: "Мудра мисля приходить опосля".
Тiльки от у 7 рядку слово "дуже" зi словом "втерти" - якось воно тут не зовсiм поеднуеться. "Дуже" - це бiльше до "захотiла" пiдiйшло б. Може тут краще вжити "добре" - "Захотiла подружкам добре втерти носа". А 9 рядок - якось вiн трохи бiльший за розмiром за 10. Може тут "вже" на початок рядка перенести, а "i" прибрати - "Вже летить пелюстка перша у ту ж хвилину".
Правду кажуть,що якби бути таким розумним "до" як "після"
Дякую заслушну підказку, скористалась. А от стосовно 9 рядка не згодна, мені тоді не подобається звучання.
Завжди Вам рада
Це точно, у багатьох так подii часто розгортаються. Як кажуть: "Мудра мисля приходить опосля".
