Вона пройшла, струнка, зеленоока,
У камуфляжі (він їй до лиця)…
Припухлі губи, біля вушка – локон,
Й статурою не схожа на бійця.
Ішла не просто дівчина – мадонна.
Здалося, що зійшла із полотна,
Щоб Україні врятувати долю,
Бо ж замахнулась на Донбас війна.
Не видають ще зморшки її роки,
Шнурочки брів, мов чайки два крила…
Їй завдяки, сьогодні маєм спокій,
Хоча й вона у пеклі побула,
Але не з тих, щоби стояти збоку,
Коли земля від болю знемага.
Їй не чужі історії уроки,
Тому й грозою стала ворогам.
Горять вогнем її великі очі,
Бажання помсти груди розпира…
Той погляд передати важко й зодчим…
Сам Бог велить їй ворога карать.
Пройшла вона, упевнена, щаслива,
Готова обійнять руками світ…
«Вона сьогодні – за дочку й за сина,» –
Подумала я дивлячись услід.
20.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).