Шпилі соборів протинають небо
Якому боляче і мабуть дуже сумно.
Опале листя,його шуркіт чутно
І дари осені потрачено на треби.
Туман вважає себе повновладним
Кожного ранку мене зустічати
Вдягати в прохолодні мокрі шати
Не відпускати до останнього нещадно
Володар сутінків. Допоки до морозу
Допоки має владу пізня осінь
І небо ще сумне спокою просить
І всі в захопленні від запаху мімози.
Радію подумки .в кишенях теплі руки
Живу і граюсь в піджмурки з туманом
Його я впевнена що заведу в оману
Під шелест листя та руладу звуків.
