Зима така непердбачена:
То сніг, то дощ, а то відлига.
Неначе сенс її тут втрачено.
У чому зміст її інтриги?
Мороз ударить, холоднеча.
І ніби з нами заграє.
Чи маєш примхи ти жіночі?
Ужалить - болю завдає...
А то дивлюсь : дощем вже плаче,
Невже за скоєне так жаль?
Ми їй пробачимо, одначе,
Бо в неї серце це - кришталь.
А то візьме і пожаліє:
Стече водою білий сніг,
Хоч і зима, та все уміє.
Уміє вдарить навідлиг.
Морозить наші ніжні душі,
Знов пробирає до кісток,
Та ми до неї не байдужі,
Повітря свіжого ковток...
Чудово!!! Картина зими вся,як на долоні... і сльози ті її холодні,
лише на мить,а потім знов кришталь...
й десь полетить із снігом кудись вдаль..
Примхи погоди,як жіночій настрій... Змінює зачіску часом наспіх....Й сама не знає чому це витворяє,все заморозить,потім всіхнеться і все розстане...
Щойно почув, жовтень у нас був найтепліший за всю історію спостережень, а листопад видався найхолоднішим. А кажуть, глобальне потепління...Отакі жіночі примхи у погоди