Сіріус увірвався в бібліотеку збивши з ніг двох чоловіків в білих мантія з смішними білими каптурами на головах. Вони з криками і лайкою попадали на землю підкинувши в повітря стоси аркушів. Сіріус не став вибачатись. Він перескочив через перила і полетів вниз. Летіти було високо, але Сіріус схопився за одну з механічних драбин що часто проїжджали між рядами. Зліз вниз, тоді повернув в темний коридор. Спустився гвинтовими сходами. За кілька хвилин він був на самому низу бібліотеки. Сюди рідко хтось спускався, навіть архіваріуси, віддаючи перевагу очищуванню книжок нагорі. Саме сюди він поклав речі того мандрівника (чи то свої), після зникнення. Кіндрат тоді сильно напився і мало що пам’ятав, тож Сіріус просто скористався моментом і заховав його в найпотаємнішому закутку.
Він відбив одну з поличок, дістав книгу. Мить подивився на неї, а тоді розкрив. З неї випала карта. Справжня карта земель імперії і лісів терра. На відміну від офіційних мап, тут не було пустель та мертвої землі. Тут були ліси терра. Тепер Сіріус знав, що шукає. Ось де Все-дерево. На карті його було чітко видно. Ргкаш розповів, як Амадей I клявся в вічній дружбі під його листвою. Більше ніхто з людських правителів там не був. А за сотню років усі карти перемалювались. Люди, самі того не відаючи, зробили терра величезну послугу. Тепер ніхто не міг би знайти Все-дерево терра, навіть якби захотів…
Позаду почулись кроки. Сіріус озирнувся. По тих самих сходах спускався Кіндрат. Швидко заховав карту за пояс.
- Я підслухав тебе в ямі нудьги. – сказав Кіндрат. – Ти після розмови з Ргкашем вилетів, наче гарматне ядро.
- І як багато ти чув?
- Достатньо. Лише одне не вкладається в голові. Спалення Шейлару.
- Його дійсно спалили. – Спокійно сказав Сіріус.
- А по офіційним даним цього не було. Ніхто в Атарі цього не знає. Значить терра таки говорив правду.
Кіндрат виглядав розбитим. Його сліпа віра вкривалась тріщинками правди.
- Від нас приховують правду ось вже сотню років.
Кіндрат оперся об величезний книжковий стелаж і з’їхав униз.
- І навіть ти, Сіріусе. Як ти міг вчитись в місті котре спалили, коли тобі було шість? На чому ти вчився? На кістках і попелі?
Сіріус промовчав. Обережно поклав книжку на полицю звідки взяв. Повільно підійшов до кіндрата. Присів біля нього.
- Я розповім тобі історію. – Тихо почав він. – Якось, сюди у вежу невідомим чином потрапив один мандрівник. Він назвався майстром серед лицедіїв. Дивом він зустрівся з молодим тоді учнем Сіріусом. Сіріус, дивом, теж приїхав тоді вперше. Але наставник Сіріуса, тобто ти, Кіндрате, напився до безпам’ятства. А мандрівник з Сіріусом потоваришували. Вони вели довгі дискусії про мистецтво, розповідаючи одне одному про себе. Мандрівник розповів, як його місто знищили терра. Розповів, що терра відчувають людські емоції, тому знають, коли людина бреше. Розповів, що так терра і знайшли більшу частину жителів Шейлару. Крім мандрівника, бо він не боявся. Бо вже тоді, будучи малим хлопцем, навчився приховувати свої думки. А пізніше навчився перебирати іншу личину.
Кіндрат затамував подих і слухав дуже уважно, марно намагаючись пригадати події кількох місяців.
- Хтозна, може вони б посиділи і розійшлись би, якби молодий Сіріус не сказав, що під вежою є Яма Нудьги, де живе терра істота. І неабияка, а сам Ргкаш. Той, котрого переміг останній імператор. Але Сіріус це сказав і мандрівник зрозумів, що це його шанс. Мандрівник перерізав горло молодому таланту Сіріусу і перейняв його личину. Мандрівник вжився в образ і став забувати ким він є насправді, щоб його не розкрили. Довелось весь час думати, як думав би Сіріус: хандрити, шукати натхнення, осмислювати філософію буття. Довелось бути хамелеоном і злитись з оточенням, прийнявши необхідний колір. Але в той ж час не забувати свій істинний. Чотири місяці мандрівник шукав підступів до Ями Нудьги, доки ти, Кіндрате не з’явився і не привів його до Ргкаша. Ргкаш повірив, бо кращої легенди годі було придумати. В той ж час, як лицедій приховав свої справжні емоції, ти активно ділився своїми, до кінця переконавши істоту в нашій правдивості. Твого страху, твоєї неприязні та амбіцій з лихвою вистачило на нас двох.
- Але я бачив, як ти писав! – від жаху в Кіндрата розширились очі. – Я ще хвалив тебе…
Він спробував піднятись, але Сіріус міцно схопив його за горло. Кіндрат спробував визволитись, але в нього не вистачало сил. Для його худорлявості, хват був міцним.
- Я видав чорновики дійсно талановитого Сіріуса за свої роботи. Всього лише переписав їх. Та й в талантах ти не розбираєшся, тобі все зійде за шедевр. Це сумно. Ви, люди мистецтва лише пародія на мене. Я зіграв Сіріуса правдоподібніше за будь-кого з ваших акторів. Навіть імператор мене не впізнав.
Він відпустив Кіндрата. Той скрутився калачиком, кашляючи та хапаючи ротом повітря.
- Ти хотів прославитись? Ми прославимось, принісши Амадею IV інформацію, де є керівна верхівка терра істот. Сам Ргкаш підтвердив, що це те саме місце, де був Амадей I. Дійсно, прямо в імперії під носом, а ніхто й не знав. Карти змінили, сторінки вирвали. Це сильно ускладнило мою роботу, мушу визнати. Піроманти на дирижаблях спалять Все-дерево, поклавши їм кінець раз і назавжди. А ми в цей час будемо купатись в золоті та славі, прикрикуючи разом з простим людом: Нехай живе імператор!
Він піднявся і пішов на вихід. Імператор вже мабуть отримав записку від нього і чекає в тронному залі.
- Ти мене не вб’єш? – спитав Кіндрат, коли той піднімався по сходах.
- Ні, я збережу тобі життя. Слава це така річ, котрою треба ділитись. Ти станеш відомим, Кіндрате, це ж твоя заслуга.
- Сіріусе! – Закричав той. – Зачекай, Сіріусе! Не смій цього робити! Ти ж сам чув, що це буде кінець всього живого! Не роби цього! Чуєш мене, Сіріусе?!
- Це не моє ім’я. – Кинув той через плече.
***
В тронний зал він заходив поволі. До імператорського трону вела доріжка з червоного килиму. На балконах обабіч трону часто стояла знатна верхівка. По обидві сторони килиму завжди вишиковувались гвардійці, готові розірвати вщент того, хто посміє не так подивитись на могутнього імператора.
Зараз ж не було нікого.
- Нехай живе імператор! – Той, кого кликали Сіріусом, опустився на одне коліно.
Амадей зареготав. Він розвалився на троні, попиваючи вино. Кілька крапель червоного пролились йому на золоту мантію.
- Мав би я таких ворогів, то не прожив би й дня. Мабуть, це найкраще моє рішення, віддати тебе в потрібні руки на навчання. – Амадей Четвертий поплескав у долоні. – Так ти знайшов потрібне місце?
- Знайшов ваша світлість. За розрахунками це два дні польоту дирижаблів. Терра не знатимуть, що їх погубило. Вони думали, що ніхто не знайде їх, вірячи в казку про спалені землі.
- Не дочекаюсь, коли повідомлю це Ргкашу особисто. А стосовно цього… Правда не для всіх, Сіріусе. Кому як не тобі це знати. Ех, були б всі мої байстрюки хоч на половину такими талановитими, як ти, то імперії нічого б не загрожувало. Терра б нас боялись гірше свого Райдуаєгу.
- Потрібно ще бути вірними імператорському престолу, ваша величносте. – Скромно нагадав Сіріус.
- Ти свою вірність довів, ще й провів мене навколо пальця. Дозволь після довгої розлуки обійняти тебе і з честю назвати тебе Амадеєм V, законним спадкоємцем!
- Дозволяю, ваша імператорська величносте. Нехай живе імператор!
Кінець.
ID:
816306
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.12.2018 18:55:32
© дата внесення змiн: 04.12.2018 18:55:32
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
