Кондак 1
Родження тиші
в спокої й любові.
Більш не по довгу.
А все розтягнене мачаніє сердець
у Волгу —
Світ спить:
Нема Акафіста Богородиці в Різдві
Христовому.
Залітная до монастиря
канарка —
торкнувши ц е , перетворилася б
на шкварку.
Вийти б на рідні поля,
циферблат неба вимацать —
вирівнять ніс корабля!
Не посковзнутися б
і не опасти з начальством
до гороха дрібного:
що Христос не потрібен —
і Різдво —
і для чого?
Як вже не душам — то дати полям
поклонятися Богу!!!
Ікос 1
Родження тиші
у серці з любові.
Бог в тиші,
що то — без серця і роджень Христових?
Радуйся, світла Любове,
а даль як би чорна,
я тебе з полем у серці пригорну...
Радуйся, Сину, бо так як сонце
допомагає рослині розгорнути
листочки —
Радуйся, Слово, — так Ти звільнюєш душі
відмиваєш і зцілюєш — їх
світлосяйні сорочки.
Радуйся, Отче наш,
бо як никне жива душа всяких творінь
при наближенні сонячних зтемнень, —
Радуйся, Душе Свят, —
так радіють і серце й кожна душа
при відвіданні Богом —
й поліпшує долю стражденну...
Кондак 2
Так поклоняюсь Тобі,
Богообрана, Цільна,
Отроковице, свята Породілля.
Бога ділив світ, і одіж,
і в шумі всіх ділить,
і у любові моїх поклонінь поли —
як схоче — поділить,
я ж впав на лоба:
Ти світло сліпуче!!
у вільність вбираюча-вільна...
так любиш-цілиш
у славу Ісуса Христа! —
...от, на поли полів міський гам
не пристав
я підтягну, підберу поли зірного мого плаща...
Родження тиші — в любові,
що би світ не пищав...
Ти любиш-цілиш
у тіло Ісуса Христа.
Ікос 2
Вийти б у рідні поля,
Серцем істину Божую витеплить,
Виповнить курс корабля!
Радуйся, Мати і Діво,
всі витоки
з джерела Його! —
Агнця Божого,
Радуйся, в Бозі пісенна
священна земля.
Радуйся, бо зійшло сонце і сина
й Спасителя!
Радуйся, в полях серцем прості,
що вчувають, народи:
Бог — угода й погода,
дасть Бог світло —
глянь долю:
Богородицею, в полях душі возродить...
Радуйся, збіжжя вогке просушиш —
в Небесні помістя возводиш.
Кондак 3
Господи — вопіяли поля—
що він робить.
На лице впав — на лобі весь час.
Що це оре
о серцевходженіє в благоутробіє...
Розверзіться часи й просторовість —
бік любові й бік світла —
з Всеєдиного й вічного серця Марії
в Христові...
Де, хто дасть мені націлуватись
зі святим зерном і любов’ю,
до заповнення з повені вкрай
й в обороні Любові:
щоб піднялось лице —
щоб воззрити мені на сліпучеє Небо
смиренням готовим?
Да й байракам не збуть
серця крові...
Як любов всяка — ризик,
Ризик — й самий акафіст! —
Різдву Христовому...
Ікос 3
Ой, хто відломить мені любові кусень,
Та й з’їмо хліба — дух хліба здійметься
душ пару візьме й до небес попустить
дух хліба любові — і дім любові,
простий, як треба —
та й підніме нам лиця
воззрить на прославу Неба...
І то не голубки на блясі воркуються —
то вже серця де попало цілуються...
Я пропоную цей надиханий, хлібний
любові домик
Не розтягать в свої клуні, палаци,
й додому
Не роздирать фінський домик — любов —
на тустепи:
Не розбирать його на хлад і смерть —
він від того не стане теплий...
І крім того, хтось в серці
свічею — все горить правдиво!
І крім того я в серці завжди
в Пречистої Діви...
Пропоную вимкнути телефони
і штучне світло.
Там — життя: туманіння; взяв Бог
привітно
Лиш любов є дім.
Лиш Любов є Дім!
Радуйся, Сину Отця, ми в гості,
чують серце моє і душі й поля,
чує Сина Небес всеізлита Земля —
через того, що серцем воду вічну і просту
туди й сюди носить
Радуйся, Слово,
хоча сатана на людях надворі —
менш бояться цунамі, яка змиє гріх
скоро,
більш зиркнути страшаться
в любов’ю сяючі очі! —
бо сяйні кажуть їхнім: не блищати,
як скляність, —
зсередини горіти — творчо...
Радуйся, Змисле, бо Ти
твориш те,
невідоме,
так підуть — більше і не припну
ться на танцях:
так у тишу підуть,
в глибину,
вже любові бранці,
яко пекло ізбуть —
і підняти на Дусі свободи домик...
Радуйся, Тройце, Боже наш,
бо велике пекельне лихо
завмира,
і крізь Бога суть хоче дихать...
Радуйтесь, Тройце із Богородицею,
цинік-звір захолоджень, без со-вісті,
сам пішов, і пішов,
боком, боком, набік, і прийшов —
аж у вибух...
Той блажен, що зійшов
у Дім Бога — Вічний Дім, Дім-Любов.
Кондак 4
Ось як Світло Христове
вмикається в нас!! —
Зразу ж важка артилерія, час,
б’є як фонтан по своїх, не по нас,
б’є всіх навзаєм по їхніх роках! —
все ж бо у Божих руках...
То чи не йме всіх
Рожденного голос —
скинуть тьми холод
на обраний північний тьми полюс?
Ікос 4
Йти за спасінням, мов полем, —
зродить у світлі Христовім
бурштинніший колос.
Радуйся, Христе,
розвидниться душам,
хоч з болем.
Радуйсь, Ісусе, священне приймем
Андрія апостола поле.
Радуйся, Мати, живі ми!
хоч паки — і босі, і голі.
Радуйтесь, душі, що сієм божественні
світлі глаголи.
Радуйтесь, в світлі Христовому.
слово і щедреє вічністю поле:
усе ж в Божих руках —
і в просвітлених Богом роках...
Ось як живе — економік небесних розмах!
Кондак 5
Сіють із Світла мусони й пасати!
Родження сію у всіх, а не так: де-не-де...
А як неправда — не можу співати,
не можу писати:
Зразу ж затьмарення розуму йде...
Як би хотілось: до Світла — щоб світло,
й до Розуму —
дрібненький розум...
Ікос 5
Он ви, сякі-такі, вниз перебились,
на прозу!
Христос —
це ж Світла Поет,
на темні і пізнії опади –
о час це не зносить:
Вічність у Світлі! —
серця Богом здобрені просить!
Радуйся, Діво, — в адамі впалім
тіло засовається: як це? як це? як це?
Радуйся, сонце над впадінню, —
зачне звертатися-дорозпрямлятися
кістний мозок...
Радуйся, снопе іскр, —
студень сіро-лиловий, що смоктав
із голки прози,
булькне з-під мимри-натягу
старих акцій
Радуйся, Світло являється — тьма розвівається:
Радуйся, тектон під впалим схитається.
Кондак 6
Христос рождається —
й світло Небес здригається:
Світло являється —
і темний світ хитається...
В світ народивсь —
маленький, але Божий пуп, чи пиптик, —
ідоли з досвітку попадали в Єгипті!
Ісус рождається —
і весь мій дух у Небо повертається.
Ведіть, мої богослухняні ноги, —
Цей народивсь — на воскресіння
і падіння многих...
Ікос 6
Цей народивсь щоби горді упали,
а зневажені — встали...
Цей народивсь — перші буйні
останніми стали...
Пастухи —
щонайперші найшли і звітали...
А зате мудреці: з допомогою —
довго шукали,
в млі житейській, земній, мудровали...
Радуйся, світу Спасіння, яскраве світання:
Радуйся, перше в земних — в Бога останнє
Радуйся, з клунком хто, а все ж на свободі
і чистий — неописувані неописанне
і знайдуть;
за справедливістю — земність — нечистим,
хто не одчепивсь од принадів...
Радуйся, ясна сліпучість — незвична,
особливо для отемнених тям...
Радуйся, світло проносим-проводим,
неймовірним за способом, але
християнським життям...
Народилося Слово —
здригнулося передчуття каяття...
Кондак 7
Нарождається слово —
здригаються передчуття:
каяття в каяттях;
і в чеснотах — чеснот,
світла — в Світлі:
слово сонця і світла котилося б нам
по степах;
З Богом хто — той і духом безсмертя
пропах;
се подригалась смерть —
зіштовхнувшись із Богом, Життям!..
смерть вам — хто у гріхах:
а нечулий — чи не він то колись
прийде в храм до «Віднайдення згинулих»?..
Слово, дякую, вільні всі — жити чи вмерти;
сини Життя вільні од повної смерті.
Живі ми!!
Ікос 7
Боже мій, справедливий,
страшний безумовний:
Правда з’являється — носії кривди падають...
Син рождається — диявол падає:
Я бачу, що об’явлений сьомий кондак
І плачу за душі нового Ієрихону:
Стовпи минулого з цього можуть впасти:
Хто крадінь не вернув —
чи дійде до спасіння в причасті?
Боже мій, не вантаж мене тьмою у надмір,
я малим є, і жити й співати у світлі
є краще...
Боже, змилуйся над всіма нами,
в благополуччі пропащими.
Радуйся, серце у Серці, Христос рождається,
ідоли падають, сичі жахаються...
Радуйся, серце у Слові,
Світло являється — тьми стовпи падають:
вважай-но на себе, як кожен,
бо то — суди Божі...
Радуйся, серце з серцями-синами Отця!
змирись: хто тут за злодіїв молиться?
Грішні — в столицях сторицею,
чванні, а в Духові «всє на околіцах»...
Радуйся, серце мале, а що ж
на великому серці то
твориться...
Радуйся, серце у Світлі, що над Києвом
й в Києві — останніх спасіння суть Богородиця!
Кондак 8
За Різдвом цим — ходити —
лиш в Небо дивитись,
За парканами тертись — і вити,
що нема у господаря в домі ні Духа,
ні місця, ні крил.
Ти, Пречиста моя, вся любов моя
незаіржавлена,
та любов’ю такою будувати б держави!! —
та любов’ю міцною — метати б морям
міріади — літаючої по телефонах — розвиваючої ікри!!
Та усякий телевізор й тахту підкидали б
наздогін літаючі вихори влюбливих
метеоритів!!
Так захотілося б жити!!
Ікос 8
Хай — так захотілося б жити вікам!
Де любов?
Палить солому якусь незалежну
від дому до дому за незримою,
але невмирущою для світу пожежею —
В площині вулиць просто стало б цікаво вже
метатись пожежникам!!
Радуйся, Сонце молоде новорадуване,
що приходиш вічно з любов’ю
й порадою —
хай прибрати б до рук свої
власні ноги!
Радуйся, Кивоте найсправжнісінького
вічно юного Живого Бога.
Радуйся, росо Життя, з Неба усмішка —
злим захеканням технології.
Радуйся, бо аборти робити — смерть,
не в Небі це —
в Небі нема аналогії.
Радуйся, Весно вічная,
бо зима синіє з тривогами.
Кондак 9
Так весь вибухну — світом жити!
Яка Ти!! — якби міг я,
ніс воцерковлений
й слух церковний,
лячно сказать —
мені б, може, хай легше стало...
Що витії? — тут не в Дусі куски мила!
Коротше, замилюються — й спрягаються
в просто пустопорожні лекала.
Отаке тертя перед любов’ю моєю настало...
Ікос 9
Може лиш серце велике прорвати
зледачілу і вередливую Малодіткокурчокарачу!
Запливе ця яхта — як її христопродажно —
технологічні назвали:
Глибокі душі — чути! — трагічно плачуть...
слабші душі — істерично сміються
як в горах перед лавинами й перевалом!
Радуйся, Жінко в Сонці, що сходиш
однаково у досконалості — і на зрадливих
і незрадливих.
Радуйся, тягне вгору — одно милосердная —
заводяча в вишнє Життя — над морями
лососєва линва.
Радуйся, у біблійнім освітленні й Дусі завжди
Всецарице й Престол, Вседержавна.
Радуйся, Хліб Одвічний родила нам,
милосердна й на хліб наш земний
на столі —
коржевий, коржавий;
схочуть — хай з вуглеводів.
Радуйся, яко можеш опам’ятовувать
підапостольні, ще не витіснені
із благого народи,
посилаєш їм росу
і поле Андрія-апостола родить.
Кондак 10
Морю — море: так і я вибухатиму
світом
і словом —
і вибухнем!
А від обстрілу часом — ввись! бухти!
Якори віри — виважено похитаються
вловом.
Так я вірю й люблю. Здє і нині!
І прийде Пребожествен Ісус,
в занебесній твердині.
Всеоднаковість у всеоднаковім.
Ікос 10
Хай будить Світло! —
що з любов’ю життя і Життя
водам душ віддає!
Радуйся, Любове, жаго найпалкіша,
що всякі бажання тьмяні в душах долаєш.
Радуйся, пломіню всього сильніший,
що світло приносиш,
й «ужастики» душ розвіваєш,
тьму перемагаєш.
Радуйся, стовпе огненний,
що в Життя вишнє
людство здіймаєш!
Радуйся, вранішній ранку,
що є найчистіший, найбогоподібніший,
що дрожі холодній
приносиш це Сонце, цю Славу! —
Ісуса Христа.
Радуйся, бо тьма предковічная
переможена
світлом Спокою,
смерті світ переможений —
й вкупі з Тобою возстав:
Ранку щонайсвітліший, Ти носиш
Сонце Ісуса Христа!
Кондак 11
Порівняти з Тобою — я мертвий.
Світлодосягнення не стоять —
падають або орлозлинають.
Млин морський! звикли, —
за ноги стягають, мелють!
(Ти — з трояндами,
до мене приходиш,
находиш — опісля пінь наступної смерти.)
І сидять в кишці лилового водного звіра:
то хто не повірить?? —
всі стягають — то всі й повірять.
Порівняти з Тобою —
знову побризканий умовно живими, —
майже мертвий.
Ікос 11
Але ще пам’ятаю,
що в одинадцятім Ікосі
сливе розпочинати перемогу
над общою смертю.
І — як кожна душа:
зранку встаємо — за здравіє, не лукавмо:
за роботу чіпляємось, за стих, за молитву,
тропар, іпакой:
і так втомлюється людина,
і підходить—навалюється як жур вечір:
і незримо як чуємо — за упокой...
Радуйся, серце з серцями в Христі,
нас жде небувалий, останній злет духа, —
і Духом умолені, — сестра сестру,
брат брата — простім.
Радуйся, ниво сердець,
світ своїми людьми і пророками
себе обдурює,
виходу в земнім нема —
вихід в Колосі Божім — в Христі.
Радуйся, серце, кріпись,
за безсмертя і вічність вся битва:
припече — ніхто і в уяві ніщо
не зображує,
а над прірвою втримується в чистослізній молитві.
Радуйся, Чистая,
вийдем на рідні поля,
серцем істину визначим,
виправим курс корабля!
Радуйся, ниво сердечна Велична Маріїна,
вродження Спокою й Сили —
в любові —
з любов’ю притихне земля...
Кондак 12
Мандарини,
апельсини,
і оливки,
і виноград —
прилітають в Різдво:
земля плід свій дала.
А Син Бога Ісус — малі ясла
узяв, і овечки малі,
й морду в парі, бо тепла, — вола...
Чим ми дихаєм у своїм серці? —
(бо земля вся знемагає з чекання, затихла) —
у серці, де має родитись
Єдин переможець,
розтоплення льоду в вік зла?
Ікос 12
Діво-Мати, Свята Породіллє
Бога в серці людини,
народитись Христу в серцях допомогла...
Як у ніч спеленала Предвічного —
й людям на муку страшну оддала.
Щоб умер і воскрес
й милосердям уми всі підняв,
а з умом в серці — й душі.
в світло вічнеє Дня!
Всіх, хто віру велику в Христа Бога прийняв.
Радуйся, Діво і Співспасительнице,
сяє в яслах дитятко твоє.
Радуйся, подивованим вівцям
створився новий окоєм.
Радуйся, молода й ніжна отроковице
і мамо,
Радуйся, це новин людям інших не буде,
бо у іншому виді і часі — це ж саме.
Радуйся, чистая дивная Божая Мати,
що дала нам серцями
у Серці Одвічнім постати.
Кондак 13
Коли моєму дідові було без доби 60 літ
під Сонцем строку,
я сумнівавсь, що він має розум.
Але от пройшло всього 8 років,
я побачив, що дід мій помітно порозумнішав.
Слава Тобі, що Ти нам породила Царя Христа
безлітного Бога над усім і всіма,
що Він світ переміг,
хто хотів і хто чуліший —
той розумнішим і став.
Слава Тобі, Серце Величне,
Душе наша Маріє,
тож дві тисячі літ всі Тебе називають
доброю.
А у серці співає пташка,
щастям — щастю,
бо тиха, ще й ранняя.
Алилуйя, алилуйя, алилуйя.
Слава Тобі, Боже.
8 грудня 2005 р.,
Київ
ID:
818319
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 20.12.2018 20:50:29
© дата внесення змiн: 20.12.2018 20:50:29
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
