Я той, що взрощений
Подільськими провулками
Потрощених від старості віків,
але у них, як в вуликах
Гудить життя.
Ці стіни чули шепіт часу
Вони є свідками війни
Сьогодні стіни вам розкажуть
Про те, як вже живемо ми:
Ми - цвіт Поділля, її юність.
Землі цієї втіха й дурість,
Її надія, сором, тупість
І гедонізм у очах.
Ці діонісії - не нам; це свято
Всіх, свято життя.
Ми будем весело гуляти
Курити, пити, малювати
І всіх живих тим прославляти,
Живіших од простих мурах.