Мережила мама рушники ночами
І думу гадала про свої печалі.
Життя, наче кадр, пролетіло узором -
На згадку змахнуло крилом кольоровим.
Ох доленько-доле, чому ти пекуча?
Людьми і словами караєш і мучиш.
Стікає сльозина бальзамом на душу…
Вулкан всередині, вуста - непорушні.
Життя різнобарвне: то чорне, то біле.
Лиш діти, мов сонечка, шлях освітили.
Прогнали утому, негоду, зневіру,
Серденько розбите любов»ю зцілили.
…Мережила мама рушники ночами, -
Далеко сховала думу про печалі.
Й на білосніжнім полотні рушниковім
Розцвітали квіти добра і любові.
29.06.-29.08
Руслана Ставнічук (с)
