дихати легко, поки ти рукою
в минулого намацаєш спокої
болюче-рідну серцю фотогорафію.
і здасться, що навколо все наснилось
нічого не змінилось, не розбилось.
та пам'ять, дійсно, більше, ніж ріка
і ширша, ніж бажання повернутись
чистіша, ніж хотілося, чомусь, та
солодка і жива її вода тече в мені наркозом екзекуцій.
а потім ніч. ні лампа, ні сусід,
що довго заспокоїтись не може,
не засопить - її не потривожить.
ти бігаєш мурашками по шкірі, хоч ти не тут.
притиснуті до стін
суцільних і двохсоткілометрових,
ми відчуваєм одне одного іще,
не бачим рук, не відчуваємо очей
не віримо в своє прийдешнє Знову.
