О милий, мій любий народе,
Невже ти забувся, якого ти роду?
Чому так ганьбишся в час важкий і лютий,
Чи хочеш ти стати навіки забутий?
Чому не повіриш у себе ні як ти?
Біжиш, то на схід , то на захід
Тікаєш від себе, від того хто є ти.
Та маєш від цього лиш тисячі бід.
Нас ні хто не чекає, ні де і ніколи,
Їм лиш потрібні наші стодоли,
Для них ми вторинні, всього лиш придатки,
Їм наплювати, що в нас є нащадки.
Відкрий же ти очі, подивися навколо,
Нам є чим пишатись, є жити для кого,
Навіщо нам ті, хто не варті нічого,
Боронімо своє, нам не потрібно чужого.
