Я боюсь стати нахабною егоїсткою,
Без тактовності ставитись до людей,
Стать скупою, невиправною песимісткою,
Погасити вогник коштовних очей.
Я боюсь прекрасного не помічати
У вирі яскравих подій,
Важливе забути та не зустрічати
У мірі вогненних надій.
Я боюсь когось образити
Ненароком, мимовільно,
З поганого боку вразити
І робити щось повільно.
Я боюсь стати надто складною,
Не тямити що, як роблю.
Та не боюсь лишитись одною,
Бо маю чудову сім'ю.
Я боюсь комусь затято заважати
У шармі ефектних дій,
Свої думки недоречно виражати
У спектрі зв'язаних мрій.
Я боюсь, що мене може заморозити страх,
Іти безтямно по п'ятах,
Забити у мене тяжкий, моторошний цвях,
Зрушити наснагу в руках.
Я боюсь стати надто вразливою,
Не зважитись зробити цей крок,
Важкою, слабкою, мінливою,
Із провалин не знайти урок.
Я боюсь когось втратити,
Тих, кого так сильно-сильно люблю,
Цю мить сухо розтратити,
Бо потім вже нічого не зроблю.
Я боюсь запросто здатись
У своїх рівних чи складених боях,
Спокусам, стресам піддатись,
Швидко чи мляво заблукати у днях.
Я боюсь себе не контролювати
У своїх скрутних, складних та загнутих речах,
На когось накричати, лютувати,
Не струсити гніту, що лишився на плечах.
Я боюсь... я чогось боюсь...,
Інколи сама не розуміючи чого.
Із усім цим струнко борюсь
У сяйві подиху ‒ відгуку цього всього.
08.03.2017
ID:
848529
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 17.09.2019 20:56:07
© дата внесення змiн: 17.09.2019 20:56:07
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|