Пам’ятаєш минулорічний липень посеред
поля, тепло осипалося з дуба,
твоє обличчя затуляв попіл, який у піруетах спадав
із серйозної поїздки, що висіла над нами? Ти сказав: «Боже»,
я сказала: «Прислухайся до оленя, озера, безперервного плескоту язика,
як часто я казала, що це знову завдасть нам болю».
Ось подарунок радості в цьому тисячолітті – спис протинає
тисові віти, ягоди чи скло падає, бик досі цілий.
Ти завжди знав, що корови і коні не виживуть,
з копитами, що іржавіють, прив’язані до березового гілля, глід
між їхніми квадратними і мертвими зубами. Після цієї любові
що залишилося від наших тіл, крім вугра у шлунках, який наче лід,
кислотний рефлюкс, брак контролю?
Я казала тобі, що нам потрібно,
казала тобі, що ми нізащо не забудемо.Підписатися на Телеграм-канал