Ось і осінь, ось і осінь,
неповторна, синьоока,
немов юність знову носить –
погляд зверхньо, взявшись в боки...
Захід прикрашає щоки
у дерев, вже майже голих,
хоч тепло в які ж це роки –
в кронах погляд в листя, долу...
Ось і осінь, а не вірю –
сніг-куделі розвіває,
як і дні, роки й повір'я...
Мо ворожка долю знає?
А душа ж бо молодая,
їй би ввись, і вшир, і всюди –
і за овид, і до краю,
та з любов'ю, добрі люди...
Залетів же лист в долоню,
письмена в червлених жилках –
ось і казки злотне лоно...
Вітерець за поли смика.
09.11.2019р.
