Кого ти обманюєш, рідна?
птахи не повернуться.
вони полетіли на південь
строкатою вервицею.
птахи тебе кликали, кажуть,
від ночі до полудня.
згорай тепер заживо —
сни тобі стануть полум’ям.
блукай, люба, світом. без сили
кусай перехожих.
волосся посивіє,
буде, як день, коротшати.
і шкіра зів’яне, і очі
запалені висохнуть,
і вкриється комір сорочки
багряним намистом.
зима малюватиме круків
землею та інеєм
на білих полотнах рук твоїх
вишкребе лінії.
розвалить мости і каплиці,
будинки та храми…
із болем
бездомні
синиці
стають
журавлями.
кричать, щоб забути долоні —
красиві і зболені.
твій ключ тебе кликав сьогодні,
наляканий полум’ям.
та зграя розбилась на півдні
і більше не вернеться.
згорай,
моя рідна,
ти станеш
багряним
феніксом.
Більше творів на сайті: Химерна лірика.
І в Інстаграм.
