Як багато нам для щастя треба у житті?
Надіюсь це когось хвилює у "вірусові" будні...
А треба просто бачити зірок палкі вогні,
І відчувати — поряд є такі ж звичайні люди!
Що щастя в теплих обіймах рідних і дітей,
В дружніх розмовах без блокад у виді масок,
Воно без сірих стін, глухих і замкнутих дверей,
У відчутті: "Я не один! Ми всі єдине, всі ми разом!"
Що щастя краще відчувається без латексних перчаток,
Воно в теплі людських сердець, міцних рукостисканнях.
Коли важлива людяність, а не достаток
І дихається вільно, без хворобливого вагання...
Щастя — це пахощі квітучої весни,
Яку стрічати краще поряд із коханими,
Під спів пташиний, хвойний запах від сосни
Без остраху бути цілованими та бажа́ними...
Інфекція вона ж не тільки у повітрі
І її ціллю являються далеко не легені...
Хворіє більшість з нас давно на світі
Щастям, жадібно набитим у кишені...
Вірус байдужості він теж глобальний
І кашель егоїзму теж у декого хронічний!
Й питання щастя звучить парадоксально,
Чи так багато треба нам в цей час епідемічний?..