Одна моя знайома пише вірші...
Кому вони потрібні взагалі?
Встає раненько і готує швидше,
Збирає в школу діток, що малі.
Прасує швидше сорочки й футболки,
Турботливо складає бутерброд,
І чоловіку каву неодмінно,
В родині ранок жінки - не курорт.
Нарешті чашка чаю перед нею,
Аркушик, олівець та не спішить
Довірити в буття матеріальне
Все те, що в неї лежить на душі.
Турботи повсякденні відмітає,
Залишитися прагне сам-на-сам
З тим, більш важливим за питання
Сімейних труднощів і побутових драм.
Що соціум до цих дрібниць байдужий,
Лише в купюрах вартість має сенс,
Її це не обходить анітрішки,
А лиш цікавить творчості процес.
Для неї зараз ніби не існує,
Оцінок ні солодких, ні гірких,
Взяла аркушик, щось собі рифмує,
Перед її очима цілий світ!
Є неповторні творчості ці миті,
Мов свіжий подих в лісовій глуші,
Свідомості секрети нерозкриті,
Шукають резонанс в її душі.
З котом Чеширським піжмурки чудові,
Сліди магічні явищ і понять,
Поезія для всіх і для нікого,
З душі самотність може відігнать.
