Як швидко минули чотири роки...
Душа твоя бачить нас з Небес,
відчуває цей рубіж,
шукає в моїх снах відповідь.
Плаче печальна тиша ночі.
Скрізь туман світяться ліхтарі,
вони також одні.
Листя вже давно опало,
зі слізьми мене зрівняло.
Ти йшов назавжди,
та я не вірила,
кричала, що ти був єдиний мій
з самого нашого початку.
Ти лише вспів вимовити,
що тобі легко було зі мною жити.
Втрата тебе та батьків,
для мене, як землетрус,цунамі.
Та ще і вороття додому нема,
все забрала війна.
Ця примусова свобода мені не потрібна,
не шукаю винних.
Ці роки пройшли, обпалюючи спогадами,
я за цей час, рідний, стала інша.
Краще, чи ні , не знаю,
та я нікому не довіряю.
З моєї квітки життя,
осипаються пелюстки від туги.
Тепер Життя - зима,
якби ти знав, як я втомилася...
Скільки ми мріяли про краще життя,
та так і не знайшли його з тобою,
свій Рай земний спокою.
