Чому ти не даєш мені спокою?
Придумала собі якусь любов...
Мої думки заповнені тобою,
Я думаю про тебе знову й знов.
Я уявляю твої ніжні руки,
Чомусь я знаю, що вони такі,
А ще твій подих хочу так відчути,
І твої губи на своїй щоці...
А потім сміливіші поцілунки-
Сплетіння рук і тіл, і подих в унісон...
Це був би мій найкращий подарунок...
Лише б усе не виявилось сном.
Бо ж тільки дала волю своїй мрії...
І в мріях тих я повністтю твоя...
Тож не вбивай, прошу, мою надію
Дозволь щоби хоч трохи пожила.
І я щоб трохи ще потішилася щастю...
Хай так... на відстані... та серце ожило...
Воно зуміло знову закохатись
І жаль, як знов розіб'ється воно.