знов наталчині курі
до двору мого приблудили.
я дивився на те, дивився,
та й гукнув до її чоловіка:
гей, даниле, мовляв, начувайся,
забери-но своїх курей.
той не барився, прибув,
і до справи серйозно узявся:
обійшов їх, що в квітах торішніх
дружно греблися, збоку,
та й жене вже їх ген до хвіртки, –
та й жене та й жене гаразд.
відомо, що в нього щодня вправи такі й ритуали:
він буйний бізнесмен, на хліб свій заробляє
крутінням в колах відповідного ґатунку
й фінансових питань. не слухаються курі!
на вулицю не йдуть, а навпаки уперто
вглиб двору пориваються. вже й хвіртка зачинилась;
данило розгубився. я його втішаю,
кажу: не бійся, не журись, візьми ломаку
та й підіпри. їх там ломак було
аж дві: одна – від сливи-угорки гілка,
а друга – держак від лопати. його у руках він зважив –
держак замашний. от він, хвіртку підперши гілкою,
знов на курей пішов вже озброєний,
грозячи їм суворо. знов тут війнуло вітром,
гілка від сливи-угорки не втримала нашої хвіртки;
знову та з брязкотом-гуркотом зачинилася, й знову не стало
курям наталчиним виходу на вулицю з нашого двору.
що ти стоїш там регочеш? – сплеснув у долоні данило, –
чи не бачиш? я сам. – а один, кажуть, в полі не воїн.
що вже при людях казати! дав мені бог сусіда,
чисто німецького клоуна, що ніколи в біді не поможе!
тоді в мені совість прокинулась; порадив-таки небораку
хвіртку підперти надійно, а курей поганяти спокійно,
впевнено, з вірою в успіх і взагалі у майбутнє:
ти, кажу, не метушися: метушитися – куряче діло.
так ми з данилом-сусідом курей виганяли з двору
P.S. Автор твору - serious sam.
