Кіт і півень
Пополювавши пі́в дня,
піймав котяра півня.
Благопристойний вид
розправі щоб надати,
він так почав мурчати:
– Живеш не так, як слід!
Усіх ночами будиш –
не досипають люди!
А півень, хитрий жук:
– Так люди і не проти –
для денної роботи
я хазяїв бужу!
Кіт зуби вищиряє.
в розпусті докоряє:
– Ти аморальний тип!
Курей всіх топчеш бідних
і навіть сестер рідних –
хоч мав би сором ти б!
Когу́т розхвилювався,
ледь в небо не зірвався:
– Та хай вже тобі грець!
Для хазяїв стараюсь,
бо я відповідаю
за несення яєць!
– Що ще тобі сказати,
хіба дурним назвати
за доказом простим:
хоч маєш виправдання
на хибні дорікання…
та все ж тебе я з'їм!
Мораль дода́лася сама:
в безсилого і прав катма…
Рибалки
Кидали невід зранку й до обіду,
та в ньому риби не було і сліду.
Коли ж пливли на берег, на кінець,
із хвилі в човен застрибнув тунець.
– Дня за науку стане нам не жалко, –
казав усміхнений старий рибалка, –
чого не досягли мистецтво й хист,
щасливий випадок до ніг приніс.
Лисиця та лісник
Побачивши на просіці мисливця,
у лісника сховалася лисиця.
Мисливець, вже притомлений добряче,
спитав чи той лисицю тут не бачив.
– Ні я не бачив цю злодюжку хижу, –
а сам рукою вказує на хижу.
Мисливець, не збагнувши ці кривляння,
пішов собі у ліс на полювання.
Лисиця не промовивши ні слова,
до дому вже піти була готова,
але лісник з досади, ледь не плакав:
– Тебе сховав і де твоя подяка?
– Не дякую, – відповіла лисиця, –
бо зі словами жести не зійшлися.
Мораль: такі до влади потрапляють –
слова з ділами в них не співпадають.
