В морі купалася, морем ходила,
Кидала морю привіти зі жмень.
В моря грайливого диво просила
В долю пустити чи хоч би у день.
Море обрало позицію штилю,
Гладити думи взялося, мов пса.
План народило, підкинуло хвилю,
Мовило: «Ну ж бо, поглянь в небеса!»
Очі звела - загубила дар мови.
Чайок вгорі десь до сотні, мабуть -
Небо вигойдують, грають у «Лови»,
В стійки стають, хороводи ведуть –
Плавно уліво і вправо, з підскоком.
Бачу це - гецаю, наче лоша.
Жили мої наливаються соком.
З тіла у космос виходить душа.
В коло крилаті беруть її. Добрі!
Ледве на місце вертає вона.
Поклін зробивши, птахи йдуть за обрій.
В серці ж ще довго живе дивина.
