Привіт, любий
Уяви нашу з тобою маленьку квартирку з величезним балконом, де я зробила б живий куточок з квіток і вазонів; затишною кухнею, з маленьким симпатичним холодильником, який був би забитий на дверцях всілякими магнітами, пошарпаними записками типу «сніданок підгорів, але зроблено з любов’ю, гарного дня!», а по центру висіла б наша з тобою фотографія, де ми по-неземному щасливі. Уявив? І я…
Уяви наші вечори на цьому великому балконі. Я брала б з собою чашку кави й спиралася б на підвіконня, а ти притулявся б до мене ззаду. Ми б ніжились і говорили про все на світі й мовчали б про все на світі. Твої руки охоплювали б моє маленьке, худеньке тільце, яке пахло б молоком і трішки сонячним цілунком. Я б (запитувала в тебе щось дурне, ніби 5-тирічна дівчинка, а ти терпляче відповідав би, стискав би, насолоджувався і цілував би мене за вушко. Уявив? І я…
Уяви, якими будуть наші голодні серця і губи, коли ми зустрінемо один одного. Я не перестану готувати для тебе і дивитись на твоє кисле лице (певно знову забагато солі), не перестану тертись щокою об твою щетину і стискати твої грубі пальці своїми ніжними. Не перестану засмучуватись, бо надумаю чортзна-що і не перестану хотіти тебе, любити тебе, жити, бо є ти.
Уяви, як твій ранок починається з моїх доторків, з чогось справжнього, чого тобі так не вистачало увесь цей час. І закінчується день теж доторками, моїм й досі незрозумілим сміхом, залюбленим поглядом і губами, шепотом, рідним запахом тіла і покірними стогонами.
Уявив? Я теж.