ПІСНІ МОГО ЖИТТЯ
(Із збірки "Срібна місячна доріжка")
Кіно. В дитинстві його можна було подивитися у неділю, в клубі.
Якщо пощастить, якщо батьки дадуть гроші, і якщо вдасться купити квиток.
Сидячи в залі, з нетерпінням чекала початку сеансу.
Але перед ним обов’язково показували документальний кіножурнал.
Під звучання патріотичних пісень нам демонстрували приклади поведінки: наші однолітки-піонери збирали колоски, що залишилися в полі після жнив, металобрухт і макулатуру, «тімурівці» допомагали літнім людям: приносили води з колодязя, прибирали в кімнатах, приносили продукти з магазину. Голос диктора звучав на фоні пісні:
...Взвейтесь кострами синие ночи,
Мы пионеры - дети рабочих.
Близится эра светлых годов,
Клич пионера: - «Всегда будь готов!»...
Країна відбудовувалася після жорстокої, кровопролитоної, небаченої досі війни. Життя було голодним, бідним.
Але ми жили надіями. Ми оптимістично вірили в те, що прийде «ера світлих років». Раділи і пишалися післявоєнними успіхами.
У кожного була мета, стремління і можливості. Підтримувалося прагнення до знань, до прояву творчих здібностей в гуртках, колективах самодіяльності.
В бюджеті країни знаходилися кошти і на безоплатну освіту, і на медицину, і на гармонійний розвиток особистості.
Ми з подругою Мілочкою Коломієць відвідували багато гуртків в школі і в клубі, в їх числі і вокальний. Вчилися співати і часто виступали зі сцени в переповнених залах клубу чи школи. Співали дуетом різні пісні:
...То берёзка, то рябина,
Куст ракиты над рекой,
Край родной, навек любимый,
Где найдёшь ещё такой?
А ще «Летят перелётные птицы». Особливо до вподоби було закінчення пісні:
...Летят перелётные птицы
Ушедшее лето искать,
Летят они в жаркие страны,
А я не хочу улетать.
А я остаюся с тобою
Родная навеки страна
Не нужно мне солнце чужое,
Чужая земля не нужна!...
Жилося нам нелегко, але наша країна була найкращою в світі! Ми були горді, щасливі і впевнені, що завтра обов’язково буде краще, ніж сьогодні.
І це було правильно!
Нас вчили бути пильними. В школі на уроці співів під акомпонімент баяна ми всім класом співали пісню про подвиг старого колійного обхідника, який зумів запобігти аварії потяга:
...Под вечер старый обходчик
Идёт, по рельсам стучит,
На стыках стальных он видит двоих,
Один он к ним бежит.
Заносит он молоток свой,
Волной вздымается грудь:
Пусть жизнь он отдаст, но всё же не даст
Врагу разрушить путь!
Дальняя дорожка, поезд лети, лети,
Тихая сторожка на краю пути...
Була колись така професія - «колійний обхідник». Пішки, декілька разів на день обходив він свою дільницю, час від часу спеціальним молоточком на довгій рукоятці простукуючи рейки, як лікар хворого, визначаючи по звуку, в якому вони стані.
Дорослішали ми, дорослішали наші пісні.
Вечорами у вихідні і святкові дні в містах і селах відчинялися двері клубів і палаців культури і починалися танці. А коли надворі було тепло, танці проходили просто неба, на спеціальних круглих танцмайданчиках, обгородожених високими парканами.
Музичний супровід був різним. Іноді виступали місцеві співаки під акомпанімент духового оркестру, та частіше «крутили» платівки. Вони були незручні у користуванні, крихкі, від частого використання звукові доріжки псувалися, і тоді голоси співаків спотворювалися. Але ритм залишався, і платівки «крутили». Які були, ті і «крутили».
...Утомлённое солнце нежно с морем прощалось,
В этот час ты призналась, что нет любви.
Мне легонько взгрустнулось,
без тоски, без печали,
В час, когда прозвучали слова твои:
Расстаёмся, что ж, не надо злиться,
Виноваты в этом я, и ты.
Утомлённое солнце нежно с морем прощалось,
В этот час ты призналась, что нет любви...
Її змінювала наступна платівка:
...По переулкам бродит лето,
Солнце льётся прямо с крыш,
В потоке солнечного света
У киоска ты стоишь.
Блестят обложками журналы,
На них с восторгом смотришь ты,
Ты в журнале увидала
Королеву красоты...
І слідом за нею:
...Бесаме, бесаме мучо...
А час біжить, біжить невмолимо і невпинно, і чим далі, тим швидше. Зараз пригадую уже сиву давнину: Не пам’ятаю, в якому класі я навчалася, коли в журналі прочитала замітку про зовсім ще молоду, але дуже талановиту дівчину - студентку консерваторії. Чомусь закарбувалося в пам’яті її ім’я - Шура Пахмутова. Потім я сама не раз співала її чудові пісні. Їх так багато, і всі вони настільки гарні, що навіть важко вибрати якусь одну:
...Надежда, мой компас земной,
А удача - награда за смелость,
А песни довольно одной,
Чтоб только о доме в ней пелось...
Далі буде
ID:
884308
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім
дата надходження: 29.07.2020 05:43:07
© дата внесення змiн: 29.07.2020 05:43:07
автор: Людмила Григорівна
Вкажіть причину вашої скарги
|
