Допитується вперто внучка у бабусі:
—Чому в горішка зерня, свіже й смакотюще,
Ховається в твердій, мов камінь, шкаралущі?
—Бо буть доступними всі лакомки не мусять.
Горіх не яблучко, не слива і не груша —
Якщо не вилущиш, то й зубками не вкусиш.
Слова такі ж є: мов алмази чи корунди.
Їх з товщі забуття видобувають люди.
В новий будинок хтось запросить тих посельців —
Й ті приживаються, мов зорі на весельці.
Прислухайся: барвистим настроєм веселки
Бринять легітно «бе́шкет», «доліні́ж», «люстерко»,
«Відно́ва», «бороді́й», «лови́нка», «лісови́ця»,
«Завста́ршки», «за́кутень», «просто́лиць», «мухариця»…
Таких ласкавих слів заховано багато,
У будень вдягнених красиво, як на свято.
Говорять ними тихі та бурхливі долі.
Біда: їм не дає епоха наша волі.
