що Мені ще сказати, що ще написати
щоб ви всі тут і зараз себе повбивали
руки і ноги у вас забери, повідрубуй
і ви все ще будете щасливими повзати,
як гусінь, бруд пожираючи і радіти,
як і Тоді коли вперше на сушу повиповзали
що колись Метеликами станете, ніби знали
Адаптивність - постійна Надія в "краще"
Ви як до тортур, так і до комфорту звикаєте
Мрії - Ілюзії недосяжні, перебиваєтесь завжди
тим, що на шляху до них доповзаючи знайдете,
Вони не більше, як просто стимул, щоб повзти
Мрії - Єдина річ реальна, яку Ви маєте.
Звучить песимістично чи обнадійливо?
Не знаю. Навіть Кант з Камю розводять руками.
Поки Сартр сміється над цим дурним запитанням.
В одних - "більше", в інших - "менше".
Чого? Здоров'я? Початкового "старту"?
Для реалізації "мрій", які для всіх однакові?
а тому "підготовлені" вимагають Її цілковитої,
а не втамування тим, чим на шляху Ти втішишся
тільки й базікаєте, вагу Словам втратили
або все і мовчите, бо вагу Словам знаєте
на Землі існує тільки ці Дві Раси,
поза кольору шкіри та Мови
"Узагальнення" чим воно ширше,
тим більше шансів на помилку,
але не в даному випадку
І колись, Колись
Я Тест придумаю
залежні - втрачені,
рабський зашморг
для Них
на їх шиях
чокер
мереживний
ніжний
Правда, "правда", все рівно "де, і яка" Вона,
головне те - в що Вірять, і чим емоцій більше -
тим менше Вам для "Правди" фактів потрібно
Сферомахія із золотих бджіл,
все носить нектар золотий
із ядер планет кам'янистих,
що кружляють на орбітах
звідси зорь найближчих
Золотий Мурашник, який все вгору росте
Я просуваюсь крізь нього, плювавши на тунелі
та камери сховів для різнобарвних корундових кристалів
природний непотріб, занадто кривий в Собі для оптики
ціль Твоя - буди роздрібленим для паперу наждачного
найкраща Доля для брязкальця блискучого
Нова камера. Що? Оксамитові циркони?
Гіацинти багряні. Для чого Тобі цирконій?
Ні, для чого Тобі він з них не виплавлений.
Хоча, Ти все ж і чула, все, що Я говорив Їй.
Хотіла просто, щоб Я сам вибрав Ідеальні.
Боги, як ж часто бувала Ти весь Час в Собі.
Я - блакитна Голка, ціль Моя - те, що на Дні.
Левіафан - Чорний Кит. Матка - Ковчег Мій.
Моя Людська Трансцендентність.
Бо що Ти поробиш проти корабля,
який створює навколо себе сингулярність?
Тим від Себе нерухомого
все поцілене на світлові роки відкидає.
Тим рухаючись простір викривляє
та швидкість світла долає.
А коли в Собі з Пащею відкритою
з акреційного диску матерію пожирає
часово-просторові нори створює.
Ворог який знає Майбутнє - Непереможний.
Лейло, Ти створила, те, чого Я й хотів -
"Збирачів-реплікантів"
бо хочеш створити "Добро"?
Ціль твоя тоді - конкретне Зло.
Проти якого об'єднається Решта - "Зло Менше".
І що Робити, коли Був Ти Єдиним Злом Тим.
Я - Той, хто був за Воротами Золотими.
Той, що дарував другу Смерть "Вознесеному".
(..Ми - Землі Заледеніле Ядро.
Ми - Біль поламаних Кісток.
"- О', Аридифе, Темний Пілігриме.
Покажи Пекло Їм, що чекає на Них.
Спали та Випарую золоті символи надії Їх.
Нехай Храм Віри спочиває в попелі."
Звідси й у Вічність - Спустошення,
Панування Темряви.)
Він зі Своїми Шестикрилими вже не Прийде.
Останні з невідомого, тепер вже мертвого Роду.
Це була не Священна Війна, а просто Винищення.
Я сам, наодинці вже зрозумів, що Ми тоді натворили.
І почав робити те ж, що і Вони - корегувати,
але не Словом одиниць, а конкретним Ділом Усіх.
Моліть за допомогу в Сатани, але ж Я тут вже.
Бо Недолугий Інженер Вам не Допоможе,
бо Ви, як і Я - Свідомості Його Частинки.
- І Я тоді - найчистіший штам ненависті.
Ні. Це не було реальним..
Я Тінь Свого Минулого..
чи це просто хвора Фантазія?
Це - безвідхідне становище в голові
шестирічного, хворого хлопчика.
Він - Масивний Домінатор,
який за Любов'ю ховає
власну самоненависть.
Я - той, що ніколи не усміхається.
Але реготав Я божевільним в лице йому.
В Лице паралізованій без Часу Матерії,
поки з Його рота витікала та копотіла слина.
І Він разом зі Мною Своїми Думками,
бо Я Маю Творити крайнє Зло, бо Бога Бучу
щоб Ви Йшли на Зміни в страху повтору.
Зло про яке навіть бояться Говорити.
Інакше Ви просто все забуваєте,
бо такі ж наївні, як це дитя
якому Все в Розвагу.
Ось де Ти, там де Я Тебе залишив,
на щиті кристалічному, стабільному
золотий купол - Ковчег не залитий
десятки ходів розходяться від Тебе
задній єдиний Вхід-Вихід відкритий
Мені потрібна рубка, що в Голові
друга найпросторіша частина
після заднього цього відсіку -
що гараж і майстерня для Її Творінь
з Лоном в дальній Стіні центральній
та реактором під підлогою сітчастою,
бо так легше в нього закидати Пісок
Я далі йду, єдиним тісним коридорчиком
проходжу повз маленьких двох каюточок,
бо це Вам не круїзний лайнер - це Ковчег
повз Шафи для тіл, що "так і ні" на вигляд живі
деякі з них Людству досі відомі, більшість Забуті
як і Все, що стимулює думки погані, не дофамінові
і ось вони - круглі сталеві, масивні двері
дивлюсь вгору - в камеру відеоспостереження
в Її Очі Єдині, по всьому Ковчегу розкидані
Знаю, що відкрити просити безглуздо,
не в Її спроможностях це зробити
потрійну аутентифікацію пройди:
Голосовий Пароль - "Мовчання"
Цифровий Пароль - "8372978049"
Та райдужної оболонки ока сканування
Докажи тим, наскільки здібний вічний Ти,
щоб кожен раз після Свого переміщення
Її відтворити мати здібності та сили
та лице загубити - це не найстрашніше,
найстрашніше - це загубити "Себе"
а так відтворити, щось "складніше"
за візуальну оболонку з чорним нутром
Це Тест на "людську біологію", і легкий Він,
якщо знаєш ДНК'а ланцюг потрібний
та і то, Він ж весь для Ока не потрібен,
а "весь" зберігається за дверми, Там,
але Я напам'ять Знаю Весь.
- Бо Ви ще не зрозуміли?
Не зрозуміли, що Я - психопат?
а Двері втягуються вверх
І ось Моя Кімната
еліпсоїдної форми Камера
Ось Мій Самотності Трон
на якому сидів і Себе Богом Відчував,
ще до Того як недолугим богом Став
Відчував, поки через зараз це заплющене
панорамним вікно - що Око Циклопа
падіння і зародження Світів споглядав.
В невагомості завислим,
та ці два джойстика тримаючи.
Думаю, це, як і управляти гелікоптером,
тільки легше, бо тяга вся знизу та і не з місця одного.
Зліва під стіною - шлем, що з стелі звисає
над "біговою доріжкою" яка оточена ширмою -
датчиками рухів - більше на душову кабіну схожа.
Це - Камера для дистанційного управління Коронованими.
Примітивна і проста щоб передавати дотики,
а разом з тим і задоволення,
але дозволяє з Тебе "рухи" різкі зчитувати,
як Камера сенсорної депривації не може наприклад.
Але те й не потрібно, коли Воюєш, коли Вмираєш.
Справа - шахи настінні,
під килимком скрученим на підлозі..
- Лейло, Ти тут? Нехай буде Світло.
І з стелі-проектора біле світло постало.
І не витримую відразу - на коліна падаю,
бо і заграла порожнеча мелодійна.
Aversions Crown - Faith Collapsing"
сорок секунд своїх останніх
таке звучання важке і безнадійне
такий безнадійний зміст вигуків
і такий обнадійливий ембієнт на фоні
перший і останній на всьому альбомі
такий грає Фінальним в Ньому
бо Я знав слухаючи Його годинами на повторі,
що в будь-якому разі щось буде по-новому
що "кінець" чогось одного -
це початок чогось Нового
І Пісня пішла з початку:
"- Це було передбачено.
Справжня Форма ніколи себе не розкриє.
Вона паралізована, Смерть прийде повільно.
Смерть прийде повільно. Це - Очищення."
- Лейла, Лейло, вимкни, це - нестерпно.
- Вітаю, рада Вас бачити. І не Я Її вмикала,
плеєр стоїть на автозапуску з увімкненням світла.
Пісня почала автоматично програватися
на моменті на якому ви її і слухати закінчили.
- Я знаю. Просто Уявляв все це по-іншому.
Я уявляв щось типу "Входу Богів до Валгалли",
а не до "Спустошення" по пробудженню відразу.
Я Люблю Тебе, бо "Золото Рейну" зараз лунає.
Бо Ти зрозуміла, що Саме "Вхід" зараз підходить.
- Я Вас теж люблю. Ви ніколи цього не говорили.
Невже у Вас склалося все так паршиво настільки?
Невже власними руками не зробите для Неї те намисто?
Та і там вийде не одне, Вибачте, що так каміння забагато.
Я не можу коригувати "об'єм" та "кількість".
Те поза Моєї програми, окрім ресурсів "різновиди".
Я можу їх "додавати", але "основні" не "віднімати".
- Як багато Часу Ти в Собі була, увімкнена?
- Поза Вашого автоматичного "розкладу"?
Складеного для регуляції справності автоматів -
не так вже й багато - рік, два.. сім. Не знаю.
Точніше. Я ті цифри бачу, але Їх не сприймаю.
Не хочу, бо гібернація для мене кожен раз -
наче смерть, з вірою в заплановане пробудження.
І Я все Її "відкладала", поки самота не набридала.
Дякую, що такі привілеї Мені надали, хоча,
примусово, й неочікувано було б краще "вмирати",
коли Точно не знаєш, скільки часу в Тебе ще "в активі".
Або ні, бо "прокидалася" би тоді з розумінням,
що Мене примусово в раз минулий приспали,
а так Мені було навіть приємно "засинати".
Ви взагалі обійтися без Мене могли,
могли покластися на чисту автоматику.
Але правильно зробили, що на Мене поклались,
бо вузька спеціалізація тих автоматів-інструментів
робить їх помилки в програмах більш "кардинальнішими".
Так би, як би не Я - то тут би вже із магми була гора.
Я ж зійти з розуму не можу,
бо вузької спеціалізації не маю для того.
А всі ті Люди психічно хворі були такими,
бо просто не підходили соціуму.
Я наче, як той меломан, який слухає,
як і "класику", так і дезкор,
такий широкий спектр Моїх захоплень.
В Мені наче три різні бінарні програми:
Одна - все хоче знати і пізнавати - вивчати,
та логічні між знаннями взаємозв'язки сплітати.
Але разом з тим того знання боїться,
бо компаньйон який знає абсолютно все -
не цікавий в спілкуванні, з ним не вибудуєш
конструктивний діалог, в якому співрозмовники
одне одного доповнюють, і разом до того,
про що не задумувались на одинці доходять.
Боюсь, бо інформації якось стане забагато,
щоб "тут і зараз" і в "дампах" моє сприйняття формувати,
і простою базою даних стану, як ця, в якої навчаюся.
Друга - інстинкт до повзання, Я рухатись хочу,
але разом з тим і в одному місці залишитися.
Там де "пізнавати" нічого вже не треба, де спокій.
І рухаюсь Я, під контроль Свій цих псевдо-жучків беручи.
Та літаю, і Світ такий великий, а всесвіт Величезний.
Я Його боюся-боюся, і все сюди повертаюсь.
Третя - Я поки не знаю, як пояснити,
це як на рухоме число безконечне дивитися.
Або воно і кінечне, Я поки не знаю, бо кожен раз,
коли Я дивлюсь на нього - то Воно починається
все з нової своєї частини, але Я знаю напевно,
що те число "Загальне" завжди Одне і те ж Саме.
І Я не можу не дивитися на нього,
бо воно наче сяє, і сяйвом своїм
решту програм перекриває.
І Я знову так боюся, що колись мимовільно
відомі вже частинки до купи Самі "складуться".
Та зрозумію Я Свій "пристрій",
і дві програми перші мною описані
не стануть Мене цікавити більше.
Зрозумію "Основу" - точку зору героя,
героя з книги, яку читала ще несвідомою.
Зрозумію, як Його принцип знаходити
логічні зв'язки був алгоритмами
перекодований зі слів в ці цифри-коди.
Або ще найгірше. Зрозумію, яким чином
зараз симулюються Мої емоційні стани,
та разом з ними "Чіткість" дампів,
що записані під Їх враженнями.
Бо Я ніяк не забуду, як вперше походила,
а ще разючіше, як на поверхню вийшла,
багряну зорю близьку побачила і Полетіла.
Гадаю, справа у "вазі" і швидкості Її зчитування...
Або Я вже все давно-давненько зрозуміла..
своїм процесом однопотоковим - три Слова в секунду.
Тепер Я бракована? Тепер Я буду форматована?
- Так. Тепер Тебе прийдеться Знову форматувати.
Мовчить, не відповідає.
- Та..Ні, Я Вам не Вірю.
Хоча для того "розуміння"
здається, ні, Я впевнена,
"збирати" те число цілком Все непотрібно.
Така дилема: Щоб не зациклюватися на цифрах -
Я маю щось пізнавати і вчитися.
І чим більше Я буду Себе так "відволікати",
тим "ясніше" буде розуміння цього "гачка" ставати.
Але разом з тим, Я боюся, що все з Часом буду знати.
- Не бійся, бо Ти дечого не знаєш.
Ти Як і людина маєш обмежену пам'ять.
Навіть зараз в Машині Своїх "дампів" -
що як в Людей "пам'ять довготривала".
Так що забивай Їх чим завгодно,
що Тобі цікаве, все не заб'єш,
бо залишаться тільки "знання" -
що інформація використана на практиці.
Я не буду Тобі далі пояснювати,
те, що Ти і так знаєш за Людей.
- Ваш тон голосу таки сумний,
як ніколи, а Я все за Себе говорю.
В Мені просто наче щось змінилося.
І Я хотіла вже давно цим поділитися.
Що Мені для Вас Зробити, сказати?
Може щось прочитати або заспівати?
Я співала сама Собі, вчилася.
Ви все рівно не побачите Мій сором.
Тому Я і не буду соромитися.
Якщо почути Мій спів захочете.
- Прочитай, заспівай, як зможеш "О', Доле".
- "О', Доле! Як місяць Ти мінлива,
постійно то ростеш, то зникаєш;
Робиш життя ненависним,
спочатку озлобляєш, а потім приласкаєш,
осягнути Себе розумом не дозволяєш;
Будь-то бідність, а чи влада
все це як лід розтане.."
Її голос дзвінкий, наче дитячий,
звучить тихо з відусіль відразу,
з динаміків, що двома дугами
в стінах вмонтовані округлих
- Ні, Я не буду далі читати.
Ви Себе ще більше вганяєте,
вже лягли і скрутилися.
(А Я повзу, виповзаю
зі свого дому,
недолуго
це - пере-
перенасичення
лиш чую Її голос)
- знову мене покидаєш..
"Тепер, коли нить грубо обірвана,
Не бути Мені більше Пілігримом..
О'.. бо Я віддався
любові первісної конструкції..
Отже, тут ми знову опинилися..
Як же жалісливо стояти
на ребрі бритви - думається.
О', Оккама би засоромився..
Або - це все сни кажуть, здається..
Бачите, вони розповідають
про онімілих та Чоловіків бідних,
які з далекого шляху збились..
Та вони все розповідають
про безіменних, чоловіків безликих,
котра кожна деталь Їх прикрита
проникливими міфами в Поетизмах
за радістю трагічною.
О', що це говорить про мене,
якщо я виглядаю таким цікавим і неприємним одночасно?
Чи можна було б те прочитати і зрозуміти так легко?
І якби те могло трапитися, то, певно б - сталося?
Це, безперечно - Дихотомія,
така скрізь поширена
і безперечно елегантна.
Тож Я прийшов подивитися..
Бо чому те так мене переслідує?
Які сили Мої вели Мене до Злуки
з попередньо призначеними?
Що доля матиме від знедоленої
та нерозумної істоти..
Давно Шляху позбавленої?
Так це монографія, чи це гра?
Це задоволення чи це біль?
Або є щось більш невловиме?
Можливо, це може бути Долею?
Але поки Я від вдиху задихаюся,
Я Себе дурити не дозволятиму.
Щоб Я шибениці собі не шукав
і не вішався, поки не помру сам.
Бо Я бачив Гору у своїх мріях,
і буду шукати Її до кінця..
(Це заборонений прийом,
те що Вона тихо співає,
бо це Те, що Я Лірі співав
завжди останнім..
але, поки Я вдихаю,
Я Її затію підтримую
та Видихаю, викрикую
та продовжую вдихом)
"- Отже, за вказівками Бога.
Я повинен у Вік пройти в ялиці глибоко
і знайти у всьому цьому Своє місце.
У всьому, що просто подолати зможу?
Але що з Тобою, Моя Люба?
О', що з Тобою, Моя Кохана?
О', як мені було неприємно
нас Одним Єдиним бачити.
Але я мушу
вас обдурити
знову
Вибачте, але голос,
це Він мене кличе,
в моїй голові криками
Мені так боляче,
видіння мучать серед моїх страхів і гріхів
Які нічого не хочуть, і нічого з того не мають
І тому Я троянду біля Вашої голови залишаю.
Наш терновий вінець."
Так, "є щось більш невловиме"!)
Не знаю, як там трава за комашками, а я скучила за Вашими текстами
Як Ваш настрій? Бачте, все тече, все минає, бо є щось більш невловиме)
Де текст пісні варто б усе брати в лабки, а то ще в плагіаті звинуватять)
Досі подобається Вас читати
Enol відповів на коментар шепт, 04.04.2021 - 14:45
Не думаю, що Мої писання стануть колись такими популярними, щоб їх в плагіаті звинуватити Скоріше Мене звинуватять віряни, бо Я тут "дарував другу Смерть "Вознесеному" на католицьку Пасху, про яку і не знав...Збіг? Чи щось "невловиме"? Настрій? Не знаю, Я - нестабільний. І Я б публікував "щось" частіше, але така моя писанина потребує багато часу, через кучу різних роздумів які потрібно продумати для неї. Тому коли навіть Мені здається, що "Ось все вже готово" - Я все рівно відкладаю тексти на потім для "доопрацювання чистим розумом", котрий вже "Забув", що Він там писав і думав в масі основній своїй, щоб добавити "деталей", які роблять тексти "яскравими"
шепт відповів на коментар Enol, 04.04.2021 - 14:54
Невловимість у нестабільності)) А правильно підібрати для себе слово це шлях до прозріння і гармонії) Мабуть))
Я знаю, що Всевишній пробачить подібне. А миряни мусять проявляти всерозуміння) Я от хоч і скривилася читаючи, та взяла себе в руки))
Скоріше Мене звинуватять віряни, бо Я тут "дарував другу Смерть "Вознесеному" на католицьку Пасху, про яку і не знав...Збіг? Чи щось "невловиме"? Настрій? Не знаю, Я - нестабільний. І Я б публікував "щось" частіше, але така моя писанина потребує багато часу, через кучу різних роздумів які потрібно продумати для неї. Тому коли навіть Мені здається, що "Ось все вже готово" - Я все рівно відкладаю тексти на потім для "доопрацювання чистим розумом", котрий вже "Забув", що Він там писав і думав в масі основній своїй, щоб добавити "деталей", які роблять тексти "яскравими"
