|
До краю неба хилились хмари,
Катма біленьких, одні сіренькі,
Осінь повільно забрала чари,
Темніли фарби, не веселенькі.
Цвіт чорнобривців,ледь-ледь змарнілий,
Лиш нагідки, наче молодиці,
Дуб любувався, хоч й пожовтілий,
Мов солод - воду пив із криниці.
Опале листя, злегка кружляло,
Лягло приховуючи всі жалі,
Вже з листопадом на карнавалі,
З любов`ю квіти позатуляло,
В протистоянні холодній кралі,
Щоби у спо́кої все заснуло.
Втіша́в… яскраво- жовтенький колір,
Гілки донизу, одненькій шепіт,
Ой, моя лю́ба, відспівав жайвір,
Біль на душі та легенький трепіт.
Що засинаю й більш не побачу,
Яка ти вся сонячно красива,
Як не зігрію, я не пробачу,
Буде боліти, голівка сива.
І ти не прийдеш у сон зимовий,
Вкотре на небо гляну й помрію,
Що день ясний нам буде чудовий,
Все пригада́єш, маю надію,
Й твій шепіт лагідний, все ж почую.
Вітер розмову, довгенько слухав,
Мені б навчитися так кохати,
Він співчував і тихенько дмухав,
Він не посмів коханню мішати.
07.11.2021р
ID:
930582
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.11.2021 16:16:01
© дата внесення змiн: 04.08.2024 11:55:19
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
