Ну що ж ти , мамо, чом сумуєш, рідна?
Поглянь , ось діти в злагоді живуть.
Та й ти ще досі, мов троянда квітнеш,
Хоча роки нещадно йдуть і йдуть.
Ну що ж ти, мамо, плачеш знов даремно?
Я витру сльози, міцно обійму.
Ти все життя любила щиро й ревно.
Я мушу бігти, але я прийду.
Я повернусь, бо маю твої крила,
З любові й віри змайструвала ти.
Вони для мене, ніби два вітрила,
Мені із ними по життю пливти.
Подай долоню, дай теплом зігрітись,
Бо я для тебе, як завжди, дитя.
Життя - твій дар, та різне може стрітись.
Не дай спіткнутись, впасти в небуття.
Поглянь же, мамо, ось твої онуки,
Вони - любов, надія і життя.
Цілую ніжно твої теплі руки.
Бо я для тебе, як завжди, дитя
До сліз! Яке щастя, що ви можете сказати слова любові матусі. У мене такої можливості уже нема, та у віршах я про це кажу завжди. Бережіть своїх батьків!
Анюта Матіїшина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую. Погоджуюся, варто цінувати кожну мить, проведену з рідними