гадаю на гірше
в надії на краще
в похмурій цій днині
сумних сьогодень.
в яких хазяйнує
бідою і горем
паскуда огидна,
кремлівський дебіл...
отож... - на руїні
стою між руїни
у трощі,
розламах,
в згорілих садах.
підкину монету
на успіх чи зраду,
на темряву,
світло,
на несвіт
чи світ.
впіймаю в долоню,
сховаю,
не гляну
яким же він буде
оновлений день -
що раптом у тиші
розгойданий вітром
у загадку,
тайну
нездійснених мрій...
...а з темної амфори
попелом сіє
у мерзлість імжею
хмарина важка -
то сіється час,
розстріляні миті
останнім цвітінням
в розбомблений степ.
дістану з кишені,
зирну на монету... -
пласка,
тривіальна,
холодна...ніщо.
але ж як гадалось -
збулося,
здійснилось!
ввійшов у цей будень,
у попіл,
в дими.
а небо з'ясніло -
до сонця поринув
душею,
думками
крізь грім канонад.
...монету -
чого вже! -
сховаю в кишеню.
згодиться... -
на орка
накликати
смерть.
Ніби з маленьких кусочків буття складається портрет сьогоденності і ніхто не знає, яким він буде, і автор на нього поглядає з пересторогою і з надією. Приблизно так зараз ми всі щодня гадаємо... І віримо в перемогу! Спасибі!