Верба до плеса нахилила пасмо Густого посивілого волосся. В соборі неба - білохмарна паства. В соборі лісу - літнє суголосся. Крізь воду випинається стеблина, Хапає лисий місяць пелюстками. Скажи, русалко, то чия провина, Що не лише птахи летять над нами? Латаття влітку розрослося рясно. Латаття не буває забагато. Латаття - це русалчина прикраса. Русалка не боїться помирати. © Юлія Красіна 2022
ID: 953656 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 18.07.2022 14:35:33 © дата внесення змiн: 18.07.2022 14:35:33 автор: Юлія Красіна
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie