|
В цій квартирі вночі із підлоги встають Світи
визирають з дзеркал і збираються тут на Сповідь,
щоб усі розібрати свої і хрести, і мости,
а на кухню з сувоями в мантії Доля заходить.
І сідає за стіл, і чекає на них, поки час
невблаганно стікає по стінах, відлічує роки,
де луна, мов з платівки, сумний старомодний романс,
а безжалісна пам’ять не має ні віку, ні строку.
І заглядує кожному в очі, питає щоразу
Про мости і про хрест, і як довго вдалося нести.
Про біду і про радість, обітниці, мрії, образи,
І зачитує всі ненаписані ними листи.
Кожен сам тут один, цілий Шлях, цілий Світ. І слід
залишив по собі, як заповіді на скрижалях.
І тримають священну тайну, немов заповіт,
Сонні вікна в стареньких білих тонких вуалях.
Виростають до стелі, прозорі, мов тінь, Світи,
нелюдського такого, величного й дивного зросту
і снують по постелі руками, щоб знову знайти
опівнічну самотність, як здавна покинутий острів.
І рахують чашки, заглядають у шафу і в сон,
і нечутними кроками міряють давній паркет,
тихо струшують пил, витирають у ванній плафон,
і у ніч свою мовчки виходять на темний
балкон.
І крізь дим від гіркої цигарки старий інженер,
що самотність тримав за сусідку, дружину і звичку:
“Почувайтесь, як вдома. Я тут не господар тепер.
...ось дощечки в кутку.. то я майстрував поличку...”
.
І старий Авраам зі шматочком твердого хлібу
на балконі, що здавна терпким виноградом обвитий,
Ледь візьметься рукою за гілку, і з легкістю ніби:
“Виноград оживає. А значить, ще будемо жити...” .
Знову сходяться тихо чужі невідомі Світи,
і мовчать про своє, і читає їм вироки Доля.
Може, стане той час і мені сюди в північ прийти,
але поки я сплю. І приймаю цей спокій, як волю.
ID:
957459
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 24.08.2022 14:39:41
© дата внесення змiн: 24.08.2022 14:39:41
автор: Vogneslava_Svarga
Вкажіть причину вашої скарги
|
